Щоразу, коли Валентина Іллівна заходить до свого рідного пологового будинку, де працює вже понад 30 років, згадує історію перших прийнятих пологів. Коли її наставниця повела всю групу до пологового залу, де на їхній очах з’явилося нове життя. Викладачка тоді сказала: «Перший хлопчик – це, мої любі, вам на удачу!». Ці слова для пані Валентини стали пророчими. За десятиліття, які збігли, вона переконалася: акушерство – це не просто робота, це її покликання.
Про акушерство та пологи з нагоди Всесвітнього дня акушерки, яке відсвяткуємо 5 травня, розмовляємо з Валентиною МАРЧУК, головною акушеркою Чернівецького клінічного пологового будинку №2.
– Я просто закохана у цю музику новонароджених дитячих голосів і щасливі посмішки батьків, – із захопленням розповідає Валентина Іллівна. – Ці новонароджені малюки, їхній особливий запах – це все так чудово! Та є й нюанси. Робота акушерки непередбачувана, трапляються екстремальні ситуації, які слід швидко вирішувати і рятувати, як матір, так і дитину. Та все ж робота тут особлива.
Тому п. Марчук впевнена, що не могла обрати іншого шляху:
– Я ніколи не шкодувала про свій вибір, а навпаки досі пишаюся ним, – продовжує акушерка. – Вибрала професію самостійно, без примусу. Пригадую тільки, що коли поступала до медичного коледжу й писала заяву на вступ, мені сказали, що акушерка «завжди на голову вища від звичайної медсестри». Тоді я ще до кінця не розуміла цього, та все склалося так, як мало бути.
Акушерство за будь-якого часу залишається акушерством. Воно є класичним. Хоча нині існують новітні технології, якими ми послуговуємося. Наприклад, сімейні пологи, які були у нас запроваджені ще 1993 року. Спершу для людей це було дико та згодом всі призвичаїлися і тепер це майже щоденна практика. І саме практика переконала, що коли біля жінки перебуває чоловік, мати, сестра чи подруга, вона впевненіше та спокійніше себе почуває.
Довідково
Від 1 квітня 1988 року до 1 квітня 2014 року акушерки жіночої консультації наглядали за понад 49 тис. жінок. Акушерки пологових залів прийняли майже 64 тис. пологів, у 798 породіль народилися двійнята, а ще – дві трійні. За цей період було зроблено понад 11 тис. кесаревих розтинів. У їх проведенні, окрім операційних медичних сестер, беруть участь і акушерки.
Під час пологів ми створюємо всі умови для того, щоби жінкам було якомога комфортніше народжувати, щоби вони почували себе як удома.
– У нас працює також «Мамина школа» і це має неабияке значення, – продовжує пані Марчук. – Бо підготовлена жінка, у чому ми неодноразово переконувалися, народжує легше. Бо, як кажуть, поінформований – значить озброєний.
Ми, як медичні працівники, ще з радянських часів пропагуємо вигодовування дітей материнським молоком і пологи природним шляхом.
Утім, медичну кар’єру п. Валентина розпочинала медичною сестрою-анестезисткоюи. А згодом плавно перейшла до акушерства. 1993 року її призначили на посаду старшої акушерки першого акушерського відділення, а з 2000 р. перебуває на посаді головної акушерки пологового будинку.
Кор.: – Валентино Іллівно, а чи зустрічаються серед акушерів чоловіки?
– За мою практику акушерів-чоловік я не зустрічала. Зазвичай чоловіки обирають собі кваліфікацію лікарів акушер-гінекологів. У нас є медична сестра – чоловік. За своїх 30 років в акушерстві ні у нас, ні деінде, я не зустрічала чоловіка-акушера.
– Вибачайте мою необізнаність, але яка різниця між лікарем акушер-гінекологом і акушеркою?
– Відповідальність за пологи, за породіллю та дитину несуть обоє. Лікар акушер-гінеколог, який веде пологи, постійно перебуває біля жінки, а безпосередньо руками приймає дитину на світ акущерка. Тобто керує лікар, виконує акушерка.
Щодо проблем у акушерстві, то їх виокремити неможливо. Оскільки існують проблеми загалом у медицині. Нині ж проблема в усіх одна – матеріальне забезпечення. Ми над цим працюємо, залучаємо спонсорів, та й самі люди долучаються із благодійними внесками для того, щоби покращити умови перебування в установі жінкам, які народжують. А загалом нам усім хочеться нині миру та душевного спокою. Немовлят, які приходять у цей світ, не повинна зустрічати війна…
Лідія КИРИЛЮК, «Версії»
