Микола БІЛОКОНЬ, попри те що посада його зветься так серйозно – заступник директора департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА – насправді нагадує ліхтарника з екзюперівського «Маленького принца». Як казковий герой, що запалював і гасив ліхтар кожного заходу й сходу сонця, пан Микола також вміє, любить і робить те, що на перший погляд не приносить матеріальної користі. Але направду його справи мають більше глузду, аніж почасти дії державних мужів, нескінченні реорганізації управлінських структур і постійний пошук матеріальної вигоди. «Гарна робота! – сказав би про пана Миколу, як і про ліхтарника, Маленький принц. – Вона таки справді корисна, бо красива».
Микола Білоконь створює заповідні парки. Разом із друзями та однодумцями.
Корисне проти красивого
Створення природного заповідного парку – це не просто обгородження певної території із забороною, приміром, полювати. Для цього мають бути серйозні підстави. Науковці повинні визначити кількість видів червонокнижних рослин і тварин на цій території, дослідивши це питання в міжнародних проектах або й за місцевої ініціативи. За рішенням сесії обласної ради можна запровадити на території області об’єкти заповідного фонду місцевого значення. А вже Національний природний парк створюється за Указом президента. До того, як вийде Указ, слід оформити та узгодити на значній кількості рівнів влади чимало паперів. Процес має починатися з сільрад, районних, обласної рад, з рішення сесії облради, або розпорядження голови ОДА, далі документи подаються на розгляд Кабміну і лише потім вони у вигляді проекту Указу потрапляють на стіл до президента.
Здавалось би – чудові наміри й результати! Але не всі так вважають. Бо ліс – це в будь-якому разі вирубки, переробка, бізнес, прибуток. А парк – це лише місце для відпочинку, де заборонені і промислові вирубки, і промисловий вилов риби чи полювання на тварин. Це місце для відпочинку, а також – наукової роботи. Тобто парк – установа науково-пізнавальна і рекреативна, а кому таке сподобається, коли побутує звичка заробити якнайбільше з якнайменшими вкладеннями. Тож створення парку – це етап «наживання собі ворогів», які не хочуть віддавати території під заповідні зони. І не бажають усвідомлювати перспектив природних парків, та ще й розташованих у прикордонній зоні, де є величезний потенціал як для розвитку зеленого, екологічного туризму, так і для збереження існуючого біорізноманіття.
Тим не менш, у найменшій області Україні – Чернівецькій – створені і функціонують аж три національні природні парки: Вижницький (1995), Черемоський (2009) та Хотинський (2010). До створення двох останніх і розширення першого неабияк долучився Микола Васильович Білоконь. Звісно, разом із колегами та наставниками. На їхньому спільному «кармічному» рахунку ще й створення понад 40 об’єктів і територій природного заповідного фонду місцевого значення.
Еколог – поєднання науковця й правоохоронця
Замолоду Микола Білоконь мріяв працювати в лавах правоохоронців. Хотів бути слідчим. А нині тішиться, що пішов стезею батька Василя Онуфрійовича, який працював лісівником понад 40 років. Адже робота еколога – це не лише стереотипне дослідження «букашок-таракашок» і описування видів червонокнижних тварин, як багато хто вважає. Свого часу пан Микола, працюючи в екологічній інспекції, розкривав порушення в роботі лісництв і примушував їх компенсувати до державної казни мільйонні збитки!
– Бачив різних людей, – каже Микола Васильович. – І порядних, і непорядних. Але намагався до кожної ситуації підходити індивідуально. Перш ніж накладати штраф – користувався такою формою покарання, як приписи. Коли дається час, аби виправити недоліки в роботі. Та й узагалі старші колеги вчили: треба такий підхід до людини знайти, щоби вона заплатила штраф, подякувала та ще й сказала, що чекає в гості. Бо одна справа, коли порушення здійснене навмисно і продумано, з метою наживи, а інша – коли через брак ресурсів, коштів, досвіду і знань.
Приємно, що через роки зі мною вітаються, подають руку ті, кого я свого часу штрафував. Знають, що зла їм я не хотів.
Ліс – як урожай. Достиг – час збирати
До державної служби Микола Білоконь, за фахом – інженер лісового господарства, 15 років працював у лісовому господарстві. Переконаний, що ліс має, по-перше, охоронятися і, по-друге, рубатися. Суперечливо? Зовсім ні. На першому місці – контроль. Лісова охорона ліс оберігає, контролює вирубку лісозаготівельними бригадами, має повноваження на складання протоколів. А вже на лісопунктах формують лісозаготівельні бригади, які й розробляють ліс, здійснюють рубки, займаються побічним користуванням (гриби, ягоди), переробкою лісу. Коли ліс достигає – його слід збирати, як урожай, переконаний пан Микола. Але все – під контролем. З розумом. Розвивати інфраструктуру, йти вглиб лісу, туди, де, якщо й ступала людська нога, то бензопила точно не доходила. А не лише вирубувати масиви поблизу доріг.
Потрібні зміни в свідомості та законодавстві
Досвід Миколи Білоконя підтверджує, що екологічні структури потребують реформ. Та не завжди реформи, що проводяться, є виправданими. Наприклад, у плані підпорядкування, на переконання п. Білоконя, регіональні департаменти екологічного спрямування мають бути підпорядковані міністерствам. Оскільки підлеглість обласним державним адміністраціям – це управління в ручному режимі.
Бажано також під одним керівництвом поєднати екологічні структури, які видають дозволи на користування природними ресурсами, з тими, що контролюють умови виконання цих дозволів. А його ідея про передачу нерентабельних малих лісових господарств Кельменецького, Хотинського, Заставнівського, Кіцманського районів до складу національних парків нарешті отримала відгук і підтримку. Та чи не запізно? Адже будучи парками, ці угіддя могли б мати державне фінансування, бути учасниками міжнародних проектів, уникати рубок – які не є рентабельними в цих місцевостях, та ще й за відсутності глибокої переробки деревини… Зараз ці господарства мають борги, які наростають з шаленою швидкістю – по 20-30 тисяч гривень щомісяця, і покривати їх вирубками немає можливості – адже ліс там такий, що його можна лише охороняти і насаджувати.
15 міністрів і 5 місцевих начальників за кар’єру
За роки роботи заслуженого природоохоронця України Миколи Білоконя змінилося вже 15 «екологічних» міністрів. Триває чергове реформування структури і, відповідно, очікується зміна п’ятого за кар’єру Білоконя начальника місцевого представництва цієї структури. А кар’єра не просто триває – вона у розквіті. Адже днями Микола Васильович відзначить лише перші 50.
Він не вважає цю дату особливою. Не любить пафосу. Просто працює й не уникає жодного напрямку роботи. Уже років п’ять як написав кандидатську роботу, та за щоденними екологічними клопотами ніяк не знайде часу її захистити. Викладає на кафедрі екології і права на Чернівецькому факультеті НТУ «Харківський політехнічний інститут». Пишається тим, що разом з колегами-екологами з різних структур долучився до того, аби Чернівецька область стала однією з двох областей України з найчистішим довкіллям. Свого часу був депутатом районних рад, нині громадянську активність спрямовує в діяльність неурядових організацій. Завжди йде назустріч ініціативам різноманітних громадських екологічних організацій, адже всупереч стереотипним чиновницьким переконанням про те, що громада просто безпідставно смикає чиновників, він точно знає, що робить із громадою спільну справу. А вихованці гуртків, яких Білоконь підтримує змалечку, згодом стають студентами екологічних вузів і колегами.
Разом з дружиною Микола Васильович виховує шестирічну донечку і каже, що не заперечуватиме, якщо вона захоче також охороняти довкілля. А поки що вона зберігає його на папері – у чудових малюнках. І дарує татові, незалежно від того, чи є ювілейна дата.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
