Після липневої повені 2008 року на Буковині багато говорили, щоправда, переважно ЗМІ, про обов’язкову наступну. Бо подібні катаклізми, за спостереженнями науковців, завжди ходять «у парі». Так і сталося. Але червень-липень, а тепер ще й 11 серпня 2010-го яскраво засвідчили: влада висновків не зробила. Занепокоєні цим люди вирішили рятуватися самотужки. Бо, як засвідчили присутні, вода була не лише в їхніх помешканнях, а й у… списках на допомогу потерпілим.
Слухання у Черепківцях
Мешканці Черепківців, що на Глибоччині, чи не найбільше постраждали від повені. Тож громадські обговорення проблем малих річок і механізмів убезпечення від їхнього руйнівного розливу зібрали минулої суботу значну частину сільської громади. Але сільського голову Миколу Чернея ця ідея, мабуть, не дуже захопила: він навіть не відкрив людям Будинок культури. Тож спілкувалися господарі й гості – науковці, екологи, представники районної виконавчої та обласної представницької влад, громадськість, журналісти – просто на подвір’ї.
Ініціатором слухань виступила обласна організація «Фронту Змін», члени якої не вперше приїжджають до Черепківців, – і не тільки з добрим словом і порадою, а й з допомогою. Принаймні, у червневі дні «фронтовики» з’явилися в селі водночас із професійними рятувальниками.
Своєрідні слухання були тривалими й гарячими, як і сама тема. Неможливо все переповісти, тож вмикаю диктофон і пропоную витяги з окремих виступів:
Петро КОБЕВКО, депутат обласної ради: – Чернівецька область отримала загалом на ліквідацію наслідків повені 2008-го року 1 млрд. 590 млн. гривень! Питання тільки в тому, куди пішли ці кошти? (Азаров, до речі, назвав ще більшу суму – 1 млрд. 620 млн! – авт).
Вода: у хаті та у списках?
Катерина ГУРІВ: – Моя заява на відшкодування збитків лежить у сільраді від 29 червня, хоча ми з чоловіком тоді лежали в лікарні, а господарювала сама донька. Страху натерпілася, бідна. А тепер ось уже скільки часу пройшло, а до нашого обійстя так ніхто і не приходив, актів не складали. І до списків, зрозуміло, ми не потрапили. Хоча у мене на телефоні є відеозапис того, як вода хлюпочеться на подвір’ї та городі і навіть у хаті.
Катерина МАРУСЯК: – Мені 64 роки, мешкаю сама. До мене приходила комісія, яка визнала мене потерпілою. Але у списках мене чомусь немає. Скажіть, за що я маю жити, коли в городі все пропало?
Валерій МАРУСЕНКО: – Ми з жінкою – пенсіонери. У нас затопило обидва городи. Документи для скаладання актів здав. Але нам так і не дали жодної допомоги…
Манолія ПОПОВИЧ: – У мене під опікою двійко дітей. Наша хата 5-та від мосту між Слобідкою та Черепківцями, через який переливається вода і потрапляє до городу Зіни Костенюк. Там треба шанці зробити, щоби вода стекла. Наш кут скаржився навіть до райдержадміністрації. У відповідь почули: дорожники все там злагодили. То нехай би прийшли й подивилися! Довкола все мокро, нема чим дихати. Бо шанець нижче від труби і вода не стікає, а, навпаки, застоюється й смердить. Санітарна служба наразі заборонила пити воду з колодязя. У хаті мокро, поганий запах. А двоє дітей постійно зі мною – ні до табору не дали путівку, ні на море…
Офіціози, офіціози… або Чому голова боїться громади?
Версія №1 від сільського голови М. Чорнея:
– Чому обговорення сільських проблем відбувалося на дворі, і без вашої присутності? – поцікавилася у сільського голови Миколи Танасовича ЧОРНЕЯ.
– До мене ніхто не звертався офіційно.
– Що значить «офіційно»?
– Письмово. Мені ж не шкода будинку культури! Але вибори ще не почалися, а йшлося про партійну організацію, яка хоче провести у селі нібито круглий стіл.
Версія№2 від офіс-менеджера ГО «Фронт змін» Л. Стужук:
– Зателефонувала до сільської ради, бо не проходив факс. Пояснила ідею заходу секретарю сільради, на що вона відповіла: офіційний лист може прийняти тільки за 10 чи 5 днів до проведення заходу. Звідки такі параметри взялися, пояснити не змогла. До речі, я чула, що вона з кимось там ще консультувалася. Тоді я попросила прийняти телефонограму, а офіційне звернення привеземо з собою. Але й це секретаря не влаштувало.
Стосовно скарг на дії комісії, яка складала списки потерпілих, Микола Чорней наголосив, що працює виключно за законом, «щоби потім прокурор не ходив до мене в гості». Мовляв, згідно з розпорядженням ОДА, відшкодовуються тільки стовідсотково знищені присадибні ділянки й городи, а врожай на землях для ведення сільського господарства – ні.
А ще Микола Танасович зауважив, що його роботу оцінять після того, як він піде з посади. Бо йому, мовляв, відомо, як на нього скаржилися селяни під час обговорення екологічних проблем села…
Зрештою, можна погодитися з тим, що керівник не повинен усім подобатися. Але люди, як не прикро, наголошували, що сільска рада стала «родинним підприємством». Та, мабуть, найголовніше в тому, що пан Чорней не зацікавився бажанням ініціативних людей убезпечити в майбутньому його рідне село від розливу гірських річок. Хоча люди не стільки ставили питання про компенсацію за розвалені будинки, як просили зробити так, щоби наслідки повеней на майбутнє були мінімізовані.
В’ячеслав ЯВКІН, доцент геофаку ЧНУ: «Паводкова руїна – проколи в організації та відсутність системи контролю…»
– Понад 30 років з гаком займаюся проблемами катастрофічних карпатських паводків, які були, є й будуть. Питання в тому, як зменшити шкоду від них. До речі, перші нормативи для всієї буковинської території були розраховані ще 1870-го року австро-угорськими інженерами! Потім вони вдосконалювалися, а нині з успіхом… забуті. Тож, не перебільшуючи, скажу: причини того, що трапилося, у площині організаційних і управлінських рішень, точніше – їхньої відсутності.
Для прикладу – нинішня ситуація в Черепківцях. Її спричинили дві проблеми. Менша – затоплення Сіретом. Хоча це дуже складна річка: катастрофічність її паводків формується у Карпатах. Тому вздовж її русла були споруджені габіонні конструкції та дамби. Ті, що збереглися, й досі допомагають. Але мушу зауважити, що за радянських часів на Сіреті було 4 пункти спостереження, з яких за добу попереджали про паводок. Тепер залишився один, якому понад 100 років, – у Сторожинці.
Та основна причина катастрофи в Черепківцях – не Сірет, а маленькі потічки, які раптом, так би мовити, з нічого перетворилися на могутні потоки, що зносили все на своєму шляху. Чому це сталося? Пояснення просте – зникли водовідводи. Хоча технологія останніх нескладна й давно відома. Понад 20 років тому держава суворо контролювала їхнє функціонування. І зараз здатна це робити. Хоча б на рівні тих же сільських голів. Старі люди згадують, що за Австрії та Румунії водовідведенням опікувалася громада, а берегоукріпленням – місцевий пан і держава.
Іншими словами, щоби зменшити руйнування та збитки від природніх катаклізмів, повинна діяти організаційна схема, яка, загалом-то, відома. І не тільки мені, а й усім проектувальним, природоохоронним та іншим державним структурам! І йдеться зовсім не про захмарні кошти. Прокол у системі організації влади. Від безвідповідальності й непрофесійності. Бо гроші на це виділяються достатньо великі, але їх нерозумно використовують. Тим паче, що 2008 рік нас суворо попередив: люди, негайно щось робіть! А 2010-ий яскраво продемонстрував: ми нічого не зробили.
До речі, паводки 2008-10 років змінили й погляди науковців. Досі вважалося, що циклічність паводкових інтервалів становить 11-16 років: 1911 рік, 1927-ий, 1941-ий. Найбільш катастрофічним був 1969-й, коли Карпати буквально рознесло. Вважалося, що такі паводки бувають рідше, ніж один раз на сто років. Але паводки 2008-10-го перевищили суперкатастрофу 1969-го. Тепер періодичність катастрофічних паводків буде переглядатися. І не тільки стосовно Карпат, а й щодо Альп.
Дехто пояснює все зміною клімату. Але, швидше, впливає атмосферна циркуляція. Циклони стали більш жорсткими і, відповідно, антициклони теж. Але, попри все це, чи не найбільш суттєву роль відіграє тут наша абсолютна недоумкуватість і безгосподарність. Чому раніше ми були розумнішими, – сказати не можу. Але факт залишається фактом: маленькі водотоки у Карпатах перекриті лісом, який гниє, а селеві потоки, що активізувалися, забивають усі водовідвідні системи, збудовані за часів радянської влади, королівської Румунії та Австро-Угорщини. Нині за цим ніхто не слідкує. Система контролю зникла, тож усе це мало вибухнути!
Зрештою, саму кількість води пережити можна. Але це стає неможливим, коли зовсім не організована територія приймання води. Серед низки причин – вибір гравію, хоча це заборонене на гірських річках. Але його вибирають – і всі про це знають! Як наслідок – зміна дна річок. Я подавав графіки щодо Сірету: його русло опустилося на 1,2 м. А вали, тобто забетоновані берегоукріплення, залишилися, де були – і перестали відповідати своїм функціям. Тому паводок затоплює село поза дамбою: річка створює собі нову заплаву.
Ще прикріший випадок у Вашківцях, де дорога стала виконувати роль дамби: люди та свійська худоба плавали у штучному ставу великого розміру, бо зливні отвори були засмічені і вода не скидалася.
З усього цього можу запропонувати, хоча й обережно, такий висновок: те, що сталося – проблема держави, яка вибудувала дику форму економіки. І, на жаль, влада далека від думки про те, що за цим може слідувати. Вона, себто влада, абсолютно забула, що найперше треба думати про головне.
Хочу до Австрії
Чому? Бо вже 100 років тому австрійські інженери убезпечували населення буковинської провінції від раптового підйому води в маленьких гірських річечках. Про це розповів практик, керівник підприємства «Виробниче об’єднання «Габіони Захід-Україна» Роман БІЛОРОСЮК. На Дереглуї, скажімо, вони знайшли збудовані ще австріяками протизсувні споруди. Але вони, на жаль, зруйновані, бо не експлуатувалися належним чином. А в Путильському районі збудована австрійськими інженерами стінка витримала паводки 2008-10 років. І, хоча ніхто не чекав, що маленькі потічки можуть так раптово піднятися до такої висоти, австрійські спеціалісти це врахували.
– Ми шукаємо дешеві та надійні рішення, впроваджуючи на теренах України те, що роблять сьогодні в Європі. І там, де ми будували 2008-го, проблем цього року не виникло, – наголошує п. Роман. – Скажімо, на Сіреті у Панці Сторожинецького району.
– Скільки коштує 1 км такого укріплення? – запитують люди.
– Ми поставили 325 м габіонних укріплень у Жидачеві, що на Львівщині, на річці Стрий, яка дуже подібна до Сірету. Розливається під час опадів і піднімається так швидко, що не встигаєш забрати техніку. Але цього року жидачівці не постраждали. У комплексі ті 325 м обійшлися у 10 млн. Одне слово, потрібна державна програма.
Висновок: Людей нині цікавить не стільки компенсація за зруйновані будинки, як проблема убезпечення на майбутнє від повторення таких жахливих катаклізмів.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
