Cвітлий погляд владики Савватія

У Чернівецькому обласному художньому музеї експонується фотовиставка «Ностальгія за прекрасним», приурочена до ювілею Хрещення Русі. Автор світлин – владика Савватій, архієпископ Київської і всієї України єпархії Російської православної старообрядницької церкви.

– Ми усвідомлюємо себе традиційною церквою, а найглибша християнська традиція – це любов, тож старообрядці завжди відповідали на зло добром. Із нашого середовища вийшли відомі всьому світові меценати, благодійники — Морозови, Рябушинські, Третьякови, Мамонтови, Строганови. Із старообрядців – великі Шаляпін та Станіславський. Чи виросли б такі люди з образи та скривдженості? Ніколи.

(з інтерв’ю владики Савватія)

У світі налічується близько двох мільйонів послідовників старообрядництва. Майже 60 общин об’єднані в Архієпископію Київську і всієї України, яку 2006 року очолив архієпископ Савватій. Переважна кількість парафій – в Одеській, Хмельницькій, Вінницькій та Чернівецькій областях.

З довідника релігійно-інформаційної служби України:

САВВАТІЙ (Степан Петрович Козка), Архиєпископ Київський і всієї України Руської православної старообрядницької церкви (від 2006). Народився 25 вересня 1942 р. у с. Аджамка Кіровоградської обл. 1968 року закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва, розпочав трудову діяльність дизайнером на камвольно-суконному комбінаті Чернігова. 1972 р. повертається на Кіровоградщину, де самостійно вивчає Святе Письмо, основи богослов’я, статут церковної служби. 1987 року висвячений у священоєреї. У лютому 1993-го висвячується в єпископи Київської єпархії і всієї України.

Старообрядництво виникло, як відомо, у другій половині XVII ст. внаслідок розколу Російської православної церкви. Ідея зробити Москву третім Римом спонукала тодішнього патріарха Никона і царя Олексія Михайловича переписати богослужебні книги, змінити церковні обряди, правила і догмати. Основним ідеологом старообрядництва вважається протопоп Авакум.

З книг, фільмів, особистих подорожей у мене склалося враження втаємниченості, особливості, скромності та певної самітності старообрядницької церкви. Побувавши на Світлоярському озері (Нижегородська губернія, Росія), переконалась у неспростовності чи то легенди, чи то дійсних подій 1238 року там, де зараз стоїть невидимий град Кітєж. За переказами, місто на очах здивованого війська хана Батия опустилося до потойбічного світу, де воно ніби існує і зараз.

На одному зі світлоярських горбів установлено старообрядницький хрест, де моляться чоловіки з бородами і жінки в хустинках, закріплених під підборіддям. Старообрядці обов’язково проходять хресною ходою навколо озера зі співом, який, може, і незвичний для нас – вони співають в унісон, а не багатоголоссям.

Світлояр – святе місце паломництва для православних, старообрядців, неоязичників і послідовників учення Рериха. Купатися в озері вважається святотатством. Та після того, як провели сучасну дорогу, сюди приїжджають відпочивальники. Через пару років туристи все затопчуть і порушать екологічний баланс озера.

Коли ми були на Світлоярі, приїхали невеличким гуртом старообрядці з Ярославля, привезли хрести і ставили їх на певній відстані довкола озера, щоби не допустити зневаження, спаплюження цих святих місць.

А навколо бігали, лежали, як на пляжі, відпочивальники, скакали з криками в озеро, реготали, смітили, хтось навіть розводив вогнища для шашликів. А молоді люди у чорному, іноки, стрункі, високі, з виразними світлими очима, мовчки робили своє. Сподіваюсь, може, хрести захистять від руйнації святі місця…

Спілкуючись із старообрядцями Нижегородського Заволжя чи нашої Білої Криниці або з чернівецькими знайомими з такими чудовими іменами як Марфа, Варвара, Євдокія, Матрона, Парасковія, завжди вражаюсь відсутністю в них помпезності, певним аскетизмом, упевненістю та скромністю. І щирістю. Напевно, величезні жертви священиків і парафіян цієї церкви, які протягом багатьох століть зазнавали несправедливих переслідувань, але не відреклися від своєї віри, вплинули й на зовнішність, характер, внутрішній світ цієї спільноти.

Саме цим мене вразили шість священиків на відкритті фотовиставки «Ностальгія за прекрасним» у Чернівецькому художньому музеї, в якому взяв участь автор світлин, владика Савватій. Імпреза відбулася без метушні, охоронців, зайвого блиску.

…Довго розглядала експонати. Від окремих не могла відірвати погляд. Серцем відчувала: це – мистецтво. А коли фотографія стає мистецтвом? Коли в ній відчувається душа, вміння побачити і відчути миттєву і непримітну красу, любов до людей, до землі, на якій знімаєте.

А справжній художник – це стан душі… Це коли людина не в змозі байдуже пройти біля того, що стосується її настрою, її бачення світу. Зрештою, це свого роду відлуння власного світосприйняття.

Дякую, Ваше високопреосвященство, що поділилися із нами з своїм поглядом на світ – світ прекрасний, радісний, світлий.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора