Астроном-аматор подарував юним чернівчанам… космос

Планетарій — пристрій, за допомогою якого можна спроектувати світлові точки на склепіння, щоби продемонструвати зірки та планети, а також це й  будівля, яка має такий проектор. Перший у світі планетарій створений у Мюнхені 1925 року. А зараз існує й  комп’ютерна програма «Планетарій»…

І в Чернівцях колись був планетарій. У Краєзнавчому музеї, зі входом з вулиці ім. Гоголя. Напевно, вже не юні чернівчани пам’ятають, як у дитинстві їх водили до планетарію на сеанси, наприклад, «Чудеса в тіні Сатурна», «Галактики та квазари» або «Чорні діри Всесвіту»… І самі назви, і таємнича атмосфера всього дійства, коли виникає картина нічного неба, всипаного вогниками далеких зірок – все це вабило та зачаровувало. Так само, як вабили нас і  Артур Чарльз Кларк, Олесь Бердник, Станіслав Лем. І навіть зараз досить дивним здається оповідання французького письменника Сірано де Бержерака, який, до речі, розповідав що його викрадали інопланетяни, про подорож на Місяць Його герой  дістався нічного світила в металевому візку, над яким  підкидав потужний магніт. Притягуючись до нього, візок все вище здіймався над Землею, доки не досягнув Місяця. Дивакуватий Бержерак, до речі, розповідав про те, як його викрадали інопланетяни…

Але головними дійовими особами вивчення зоряного неба, звичайно, є астрономи.

Багато хто уявляє собі роботу астронома як постійне спостереження за зірками з допомогою надпотужних телескопів. Однак навіть зі звичайним телескопом астроном-аматор Володимир Копотієнко проводив спостереження Місяця, планет, зірок, комет, метеорних потоків та інших об’єктів, таких як зоряні скупчення, галактики й туманності. Володимир Олександрович  на базі ЗОШ №33 започаткував «Зоряну школу», яка відкрила багатьом його вихованцям чарівний світ космосу та астрономії.

Пригадую 11 серпня 1999 року. На запрошення Володимира Олександровича ми спостерігали унікальне явище – сонячне затемнення, яке ще й співпало із парадом планет. Учні, їхні друзі,  вчителі, небайдужі перехожі – всі ми зібрались на території школи, де Володимир Олександрович разом із слухачами «Зоряної школи» винесли телескопи, екрани для спостережень. Заздалегідь приготувавши захисні окуляри, пильно дивилися у небо. Та подія залишилася в пам’яті кожного її учасника.

Декілька разів разом з активістами гімназійного клубу «Біт» були запрошені на акції, присвячені міжнародному Дню Астрономії.  День Астрономії зазвичай відзначається, коли Місяць має фазу близько 1-ї чверті, що припадає на період від середини квітня до середини травня. 2007-го цей день припав на 21 квітня. І саме того дня тисячі астрономічних клубів, наукових музеїв, обсерваторій, планетаріїв у багатьох країнах світу проводили публічні лекції, телеконференції, спільні проекти, масові покази зоряного неба тощо.

Фото Всесвіту очима телескопа імені Хаббла я побачила вперше на комп’ютері Володимира Олександровича.  Космічний телескоп ім. Хаббла – це найпотужніший орбітальний оптичний телескоп.  Пам’ятаю ще літо 2004 року, коли в «Зоряній школі» купили цифровий фотоапарат. І ми спеціально ходили до них на заняття, щоби Володимир Олександрович зробив якісні світлини цифровим фотоапаратом для науково-дослідницької роботи одного з вихованців нашої гімназії. Тоді не вистачило грошей на акумуляторні батарейки і ми бігали до кіоску, щоби докупити звичайних пальчикових.

21-22 квітня 2001 року я вперше побувала зі своїми учнями на фінальному етапі Всеукраїнського конкурсу  «Мирний космос», а Володимир Олександрович – із своїми. Тоді високою оцінкою журі були відзначені всі роботи Чернівецької команди . Дорогою ж до Дніпропетровська  ми відвідали Київський планетарій, а потім довго розглядали експонати в палеонтологічному  музеї, бо того дня у столиці не вщухав дощ.

А 2003-го ми разом побували на Всеукраїнському  колоквіумі «Космос. Людина. Духовність» в Ужгороді. Там з успіхом виступила вихованка Володимира Олександровича Настя Костюкова, яка нині завершує навчання в ЧНУ. Свого часу (2005 рік) Настя перемогла у Москві з мультимедійною енциклопедією з космонавтики  «Пізнання Всесвіту».

Восени того ж навчального року до Дня вчителя  в новинах програми «Інтер» показували невеликий репортаж про вчителів. І було інтерв’ю з Володимиром Олександровичем. Я йому одразу ж зателефонувала, привітала. А напередодні в газеті була стаття «Вчитель-ентузіаст створив унікальний кабінет астрономії». До речі, цей кабінет він обладнав за свій кошт.

Влітку 2009 року ми з учнями побували в цьому, без перебільшення, просто фантастичному кабінеті. Сиділи на зручних стільцях, слухали музику, і дивились на зоряне небо, слухаючи розповідь Володимира Олександровича про світи близькі і далекі. Ми рухались у напрямку все більших масштабів: від нашої рідної Сонячної системи до надскупчень далеких світів… Але такої цікавої зустрічі з Володимиром Копотієнком, на жаль, більше не буде. Він пішов з життя 14 квітня 2010 року. Уже минуло й сорок днів.

…Багато спогадів, думок, міркувань, смутку. Але людина живе, доки її пам’ятають. Володимира Олександровича пам’ятають його вихованці, колеги, всі ті, кому він подарував частинку своєї душі, ентузіазму, романтики, самовідданого служіння улюбленій справі та відкрив чарівний світ далеких зірок і галактик…

Тетяна СПОРИНІНА, товариш і колега світлої пам’яті Володимира Копотієнка