Дістали «мажори» звичайних українців! Діти високопосадовців зовсім знахабніли від вседозволеності та безкарності. Спочатку лише давили простолюд своїми «джипусіками», ганяючи трасами з божевільною швидкістю. Та ще й вливши у свої ніжні організми неміряну кількість хенессі чи текіли. Або занюхавшись кокаїном, накурившись «травки», наколовшись героїном. Ну, розчавлять на асфальті дитинку, молоду дівчину або старенького дідуся, потім заплатять родичам «відкупного» і – продовжують свої розваги.
Люди терпіли їх занадто довго. Нарешті черговий «мажор» побив у ресторані дівчину, потягав її за волосся підлогою. Все це зняла камера спостереження й українці побачили ці кадри на екранах своїх телевізорів. Тоді масове невдоволення вихлюпнулося назовні й «мажорчик» відправився за грати. Але ж ненадовго. Вирок йому було винесено умовний, з-під варти звільнено прямо у залі суду.
Один з розумних оглядачів попередив співгромадян: тепер нас будуть безкарно ґвалтувати і палити живцем. Як у воду дивився!
Нині українці обговорюють жахливий злочин у Миколаєві, коли трійця негідників зґвалтувала й намагалася спалити дівчину. Лише випадково її вдалося врятувати. А двоє з трьох мерзотників виявилися черговими «мажорами», й їх міліція відпустила на волю.
Втім, вибух народного гніву цього разу виявився могутнім, і ґвалтівники опинилися у камерах слідчого ізолятору. Цікаво – на скільки? Адже досвід показує: органи кривосуддя вичікують, коли увага громадськості переключиться на інші проблеми, тоді справу спустять на гальмах і тишком-нишком звільнять злочинців. Як вже не раз бувало.
«Піпл усе схаває», – так псевдо-еліта оцінює народ, який вважає плебсом, черню, бидлом, «козлами». Наразі плебейства й насправді вистачає.
Однією з фундаментальних вад української ментальності є зайва терплячість. Однак рано чи пізно терпець народу уривається, і тоді людей не зупинить ніхто і ніщо. Обурення діями наступного «мажора» може вилитися у різні форми – від суду Лінча до стихійного бунту. А справитися з розлюченим натовпом ой як непросто!
Коли люди не вірять у справедливий державний суд, вони вдаються до самосуду, що є вкрай небезпечним. Адже під гарячу руку нерідко потрапляють зовсім невинні, яких лінчують без слідства, адвокатів та прописаних законом процедур, що дають хоч якусь надію на об’єктивність і безсторонність суддів.
Один з миколаївських душогубів виявився активістом молодіжної організації Партії регіонів. Гарний подаруночок зробив своїм «партай-геноссе» у рік парламентських виборів! Опозиція витисне з цього факту максимум, тим більше, що «регіонали» свою колишню популярність втратили капітально. Хіба що в порядку контрпропаганди згадають дискредитованих членів БЮТ – мисливця за людьми Лозинського та нардепів-педофілів, справу яких сховано під сукно.
А народу залишиться чухати потилицю і міркувати – хто гірший: нинішні правителі чи їхні діточки. Мабуть, правду колись сказав радянський гуморист: не такий страшний чорт, як його малятко («не так страшен чёрт, как его малютка»)!
