Що побачив західний військовий експерт, побувавши на передовій – The Economist.
Старші офіцери не повинні придушувати ініціативу молодших, попереджає у колонці для The Economist військовий експерт Франц-Штефан Гаді. Незалежне видання TEXTY.ORG.UA надрукувало переклад статті у скороченому вигляді.
У Збройних силах України назріває культурна війна. Вона ведеться між низхідним радянським військовим мисленням, з одного боку, і висхідною західною військовою культурою, з іншого. Ця інтелектуальна боротьба заважає Україні адаптуватися і вчитися. Це також шкодить Україні у війні проти Росії. Це один з моїх головних уроків з нещодавньої дослідницької поїздки до Києва і на фронт на сході України, яку я здійснив разом з деякими провідними західними військовими експертами.
Ця культурна війна значною мірою стосується лідерства. Деякі армійські офіцери прийняли західну філософію mission command (тактика місійного типу, принцип децентралізованого управління, докладніше тут), яка надає командирам на місцях, незалежно від звання, свободу виконувати свої місії на власний розсуд. Цей підхід наголошує на ініціативі знизу догори для використання можливостей на полі бою. Але чимало українських офіцерів, серед яких занадто багато найвищих чинів, обмежують таку ініціативу на користь жорстких оперативних наказів, які часто віддаються штабами, розташованими далеко від лінії фронту.
Багато західних спостерігачів за агресивною війною Росії в Україні були частково сліпі до цієї внутрішньої напруженості в українській армії. Почасти це пов’язано з винахідливістю українців в адаптації комерційних і передових військових технологій для боротьби з російським вторгненням протягом останніх 13 місяців. Більшість цих адаптацій йшли знизу вгору.
Одним з прикладів є інтеграція вітчизняних систем управління боєм, таких як «Кропива», з супутниковим інтернетом Starlink і комерційними безпілотниками, які допомагають українським артилерійським екіпажам ідентифікувати цілі. Це уможливило рудиментарну форму комбінованої війни: коли різні бойові роди військ, такі як піхота, артилерія і військово-повітряні сили, підтримують одне одного.
Бойова робота українських артилеристів. Фото: Oleg Petrasyuk
Цей наратив про технології та інновації підживлює ширшу історію, яку люди на Заході розповідають собі про нібито трансформацію ЗСУ з жорсткої, ієрархічної радянської армії в адаптивне й ефективне військо натівського зразка. Україна культивує цей наратив за допомогою інформаційних операцій, таких як ретельно відредаговані відеоролики для соціальних мереж, в яких показано, як імпровізовані платформи, як-от дрони з гранатами, знищують російські танки.
Правда полягає в тому, що частина Збройних сил України, зокрема, сухопутні війська, ризикують повернутися до своїх старих і негнучких методів. Однією з причин цього є значні втрати серед українських солдатів, які пройшли підготовку в НАТО, в перші місяці війни, а також подальша мобілізація великої кількості відставних українських офіцерів, занурених у жорстке радянське військове мислення. Але це лише частина пояснення.
НАСПРАВДІ РАДЯНСЬКІ ВПЛИВИ В ЗСУ ЗАВЖДИ БУЛИ БІЛЬШ ПОШИРЕНИМИ, НІЖ БАГАТО СПОСТЕРІГАЧІВ МОГЛИ СОБІ УЯВИТИ.
Як сказав мені один офіцер механізованої бригади: «Недостатньо пройти якийсь курс НАТО, щоб змінити менталітет людини, яка провела роки в радянській системі».
Є спокуса сказати, що це просто проблема між молодшими та старшими офіцерами, а отже, між різними рівнями командування. Насправді, здається, що мислення старого зразка пронизує всі ранги. Багато українських офіцерів все ще мають природну схильність до stovepiping (метафоричний термін, що використовується в контексті розвідки для опису кількох способів, в які необроблена розвідувальна інформація може бути представлена без належного контексту – ред.), або дотримання жорсткої командної структури, яка перешкоджає комунікації та співпраці з іншими членами збройних сил. Тому більшість українських операцій все ще є послідовними, а не спільними. Тобто, вони відбуваються за жорстким графіком, в якому окремі дії – артилерійський обстріл тут, піхотний штурм там – відбуваються одна за одною, а не одночасно, як рекомендує сучасна загальновійськова тактика.
Подивіться, як Україна продовжує покладатися на масований артилерійський вогонь. Попри серйозну нестачу снарядів, мої польові дослідження свідчать про те, що країна не зменшила суттєво використання артилерії за останні місяці. Якби молодші офіцери мали повноваження використовувати можливості, що виникають, організовуючи скоординовані атаки піхоти й бронетехніки за підтримки коротких, але точних шквалів високоточної артилерії, це дозволило б різко скоротити кількість дефіцитних снарядів.
Культурна війна, що триває в українських збройних силах, ускладнює рівномірний розподіл нових технологій у військах. «Проблема не в технологіях, а в культурі», – сказав мені один офіцер з «Аеророзвідки», заснованої експертами-волонтерами ГО, яка спільно розробила програмне забезпечення для управління боєм і маневрові безпілотники R18 для Збройних сил України. Окремі підрозділи використовують низку різних застосунків для проведення своїх операцій. Це ускладнює координацію між підрозділами та посилює стару радянську звичку віддавати окремі накази різним підрозділам окремо. «Це, по суті, дві радянські армії, які воюють одна з одною», – нарікає офіцер.
ЗА ІРОНІЄЮ ДОЛІ, ДЕЯКІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВІТЬ ПОСИЛИЛИ РАДЯНСЬКУ КУЛЬТУРУ,
Наприклад, мережеві системи управління боєм, які надають картину поля бою в реальному часі та дозволяють передавати повідомлення туди й назад, дозволяють командирам вищого рангу керувати боєм на відстані, попри часто обмежене знання місцевості й обставин, в яких перебуває підрозділ. Результатом часто є більша негнучкість – важко імпровізувати, коли генерал дихає тобі в потилицю – і більші втрати людей і матеріальних засобів. Це також може призвести до напруженості. Деякі молодші офіцери, занурені в західні традиції, почали ігнорувати накази згори. Це небезпечно для військових організацій, які покладаються на швидке і сумлінне виконання законних наказів.
Культурна війна, що триває, робить перетворення України на бойову силу 21-го століття нелегкою справою. Захід міг би допомогти, активізувавши свої зусилля з підготовки, навіть для найвищих посадових осіб України. Але для того, щоб це змінило ситуацію на краще, українські збройні сили спочатку мають відкинути радянську культурну спадщину, делегувати повноваження нижчим чинам і дозволити молодшим офіцерам проявляти свою ініціативу, не боячись покарання.
Технології повинні використовуватися для розширення можливостей підрозділів, а не для мікроменеджменту, а успішні експерименти, як-от використання безпілотників, слід поширити на всі підрозділи збройних сил. Така трансформація може допомогти зменшити втрати України в цій війні на виснаження, що триває.
