Новий рік – родинне свято
– Сергію Леонідовичу, скоро – Новий рік, Різдво, це особливі свята… З чим вони асоціюються у Вас?
– Дитячі спогади – найяскравіші та найбезтурботніші. Зимових свят ми завжди чекали нетерпляче. Улюбленими подарунками під ялинку були ласощі. Ми обов’язково колядували, засівали – ходили від хати до хати, вітали господарів зі святами. Дорогою обмінювалися з іншими дітьми інформацією, де дають пряники, де цукерки, а де – дрібні гроші. Хвалилися «прибутком», який згодом витрачався на шайби, ключки – тоді це була розкіш для сільської дітлашні.
– Кажуть, що чоловік у своєму житті буває в трьох іпостасях: він вірить у Діда Мороза, він уже не вірить у Діда Мороза, він сам стає Дідом Морозом…
– Останнім часом я кожного Нового року вдягаю костюм цього казкового персонажа. Діти маленькі – і поки мене не розкусили. Я приходжу з бородою і торбою подарунків, які діти заздалегідь замовили Діду Морозу. Ми разом танцюємо довкола ялинки, діти читають вірші. А коли я повертаюся додому татом, вони наввипередки розповідають, що до них приходив справжній Дід Мороз… Я щиро дивуюсь, а вони мені співчувають – кажуть, що я пропустив найцікавіше…
– А що ви даруєте на Новий рік своїм близьким?
– Я вважаю, що подарунки важливі не тільки до свята. Робити близьким людям приємне можна і не чекаючи нагоди. Я намагаюся прислухатися до людини, щоби дізнатися, що вона хотіла б отримати. Скажімо, якось мимохідь мама сказала, що їй сподобалося масажне крісло. Я купив для неї таке. Дружині найчастіше дарую прикраси. Старшій доньці – гарні оригінальні речі. А молодша любить казкові подарунки. Якось вона замовила хвіст русалки, костюм феї та корону принцеси. Бажання фантастичні, бо вірить, що Дід Мороз – чарівник. Хлопцям подарунки підбирати простіше.
– А яким ви були в дитинстві?
– Типовою сільською дитиною зі звичайної сім’ї. Мама – медсестра. Тато працював у колгоспі. Нас було троє синів. Жили дуже скромно. Вдома – нічого зайвого. Хоча батьки намагалися забезпечити достаток. Не скажу, що в мене було важке дитинство. Ні, щасливе. До 10 років у спогадах – тільки сонячне сяйво. Потім не стало батька – і я одразу подорослішав…
Сім’я – моя головна опора
– Ви говорите про своїх рідних з величезною повагою і любов’ю. Відчувається, що родина для вас – не просто слово…
– Так, сім’я – моя головна опора. І так було завжди. Діти обов’язково повинні знати, що сім’я – це, перш за все, підтримка, взаєморозуміння, повага і, звичайно – любов.
– А ваші діти це відчувають?
– Діти все відчувають. Хоча молодші, з огляду на вік, не розмірковують про високе, а просто радіють життю. Старшому синові Тимофію – сім, він уже школяр. Дуже активний, жвавий хлопець. А ще у нього феноменальна пам’ять, враз запам’ятовує будь-який текст. Леонтій, якому недавно виповнився рік, – просто моя копія …
Молодша дочка, 4-річна Ася, зараз переживає становлення характеру. Вона у нас «дівчинка-ні», про все має свою думку. Тут головні аргументи дорослих – любов і терпіння. З хлопчиками поводжуся суворіше, вважаю, що років з 5-6 вони повинні чітко знати, за які межі виходити не слід.
Старша донька Аня отримала гарну освіту. Нині їй – 25. Вона веде серйозний проект. Доросла, самодостатня людина, якій я повністю довіряю і якою пишаюся.
– Ваша дружина Вікторія – не лише добра мама, а й успішна ділова людина. Таких яскравих жінок більшість чоловіків побоюється…
– Слабкі, може, й побоюються, розуміючи, що не витримують конкуренції, порівняння. А сильних, справжніх чоловіків успішні жінки приваблюють. Адже, ставши успішними професіоналами, вони не втратили головного – жіночності, доброти, почуття власної гідності. Все це у поєднанні з елегантністю та чарівністю робить жінку дивовижною незалежно від віку та професії.
Формула успіху
– Поділіться своїм секретом успіху…
– Секрет простий, але, одразу попереджаю, не всім підходить. Перше: хочеш чогось досягти – визнач мету. Чітко поставлене завдання – запорука успіху. Одесити жартують: «Якщо не знаєш, що брати, береш, що залишилося». Друге – це напружена робота. І третє – заняття спортом. Як ні, то видихаєшся. Я 5-6 разів на тиждень буваю в спортзалі, плаваю, бігаю, піднімаю штангу. Коли потягаєш «залізо», зовсім по-іншому дивишся на світ, розумієш, що нерозв’язних завдань немає.
