Ні, я починаю-таки вірити: багата в нас країна – Україна! Бо після 18 років суцільного дерибану ще знаходяться охочі відштовхнути когось від владного корита і самому дістатися до нього.
Чого там звинувачувати когось у фальстартах і обмежувати виборчі кампанії певним терміном: виборча кампанія як почалася в нас на початку 2004-го заявою лідерки БЮТ про те, що в разі, коли перемогу на виборах отримають не вони, БЮТ нізащо не погодиться з результатом таких виборів, так і триває усі ці роки… Безперервно.
І що б не робили наші політики – навіть, коли й корисне щось для народу й для держави, вони весь час ніби оглядаються на незриме дзеркало виборчих перегонів: а як я у ньому виглядаю?..
Нехай не ображаються тварини, але спадає на думку схожість наших так званих політиків з термітами: поки не залишать від України голий скелет, не заспокояться…
І, на відміну від термітів природних, розлітатися будуть не зграєю, а поодинці, туди, де на потаємних рахунках причаїлася відшматована часточка нашого з вами добра, шановні українці!
Минули часи, коли крали тільки сировину чи продукцію: ліс, землю, нафту, золото, будматеріали чи харчі…
Дерибан стає все витонченішим, навчилися маскувати його під конкурси, тендери, державні програми і навіть під благодійні проекти…
Крадуться державні посади – коли замість талановитої, але без зв’язків, людини садовлять чиюсь нездалу дитину – і соціальні допомоги, які просто не доходять до тих, кому призначені…
Крадеться можливість заробляти й отримувати в майбутньому пенсію. Освіта – коли замість старанної талановитої молоді до ВНЗ потрапляють фальшиві пільговики.
Навіть наше здоров’я – через недоброякісні ліки та вакцини, фальшиві харчі й воду.
І не можна з цим нічого зробити, навіть коли схопили когось за руку, бо виявляється, що «немає механізмів» для повернення вкраденого! От вкрасти можна, а повернути – ніяк!
Show must go on?
Лариса ДМИТРЕНКО
