На Центральній площі Чернівців звучали пісні. До благодійної акції «Подаруй дитині життя» приєдналися вихованці вокального гуртка Будинку культури «Автограф». На лавочках біля фонтану зібрався народ: мамусі з візочками, пенсіонери з доміно і випадкові перехожі, які зупинилися, аби вкинути до скриньки гроші. Аж раптом зачули знайому мелодію: непідвладна часу «Jamaika»… Біля пам’ятника стояв з мікрофоном симпатичний худенький хлопчина. Здавалося, для нього спів – дитяча забавка. Щойно мелодія стихла, до 12-річного Павлика НАЖИГИ потяглася вервечка людей зі словами захоплення, вдячністю і бажаннями успіху. «Дитинко, ти співаєш так зворушливо, – сказала старенька бабуся з паличкою, – Зараз дорослі так не вміють!»
– Павлик має унікальний голос, – розповідає його педагог з вокалу, Заслужена артистка України Марія Лобурак. – Він чимось схожий з голосом Робертіно Лоретті. Павлик виконує пісні з його репертуару. Ми займаємося раз на тиждень по суботах, адже Павлик живе у Новодністровську і їздити до Чернівців доволі сутужно.
– Голос я успадкував від діда, – приєднується юний співак. – Більше у сім’ї співом ніхто не займається, ні старша сестра Настя, ні молодший брат Юліан. Ще граю на гітарі й акордеоні, але професійним музикантом бути не планую. Твердо вирішив стати співаком і вступити до музучилища.
– Маєш кумирів на естраді?
– Навіть не знаю… Мабуть Павло Зібров. На конкурсі «Ялтинське літо», де я переміг, виконував його пісню «Я – України син». Більше нікого не вирізняю.
– Як навчаєшся у школі? Які предмети любиш, крім музики?
– Я – «хорошист». Люблю математику.
– Маєш якісь захоплення?
– Дуже люблю комп’ютерні ігри і фільми, можу грати годинами.
– Для свого віку Паша досконало знає комп’ютер, – додає п. Марія. – Іноді й мені допомагає розібратися. Коли приїжджає до Чернівців, завжди біжить до магазину за новими дисками. А ще він з’їдає усе, що «погано лежить». Коли їдемо на якісь конкурси, Паша вночі виїдає з холодильника усе, що там залишилося. І зовсім не гладшає! От би жінкам такий організм!
– Які ж в тебе стосунки з іншими гуртківцями, коли ти усе під’їдаєш?
– У нас в гуртку 5 дівчаток і я один. Тому мені навіть дуже добре! Дівчата усі старші, вони мене люблять і підгодовують. Тож я й не хочу, щоб у гуртку з’являлися нові хлопці!
– Павлуша – ще маленький, але справжній чоловік, – підсумовує п. Марія. – Він надзвичайно комунікабельний, дуже добрий, ввічливий і безвідмовний. Скажеш, треба, значить – треба! А ще нещодавно у Павлика був день народження. Він народився саме на Петра і Павла, 12 липня, тому й назвали Павликом.
– Тобі сподобалося давати інтерв’ю?
–У Чернівцях це моє перше інтерв’ю. Кілька разів спілкувався з журналістами на конкурсах. Мені не дуже сподобалося. Журналісти хочуть дуже багато про мене знати…
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
