Пів Кіцманя «підсадили» на голку

Сотням буковинців прищепили любов до рукомесництва своїми роботами дві вишивальниці з Кіцманя, мати та донька Дарія Стасюк та Діана Новак. Нині вони в гостях у «Версій».

3 роки вишивала картину

– Що для вас – вишивання і який ваш «стаж» вишивальниці?

Пані Дарина: – Хист до вишивання передався від бабусі та мами. Хоча в дитинстві бабуся вчила мене ткати і в мене виходило. Але після смерті бабусі це забулося. А вишивання – захоплення, яке створює відчуття прекрасного та надихає на творення. Воно супроводжує мене все життя. Вишиваю з 5-го класу. У мене й досі з того часу збереглася серветочка «рішельє». А в студентські роки сиділа на парах і постійно вишивала.

Діана: – Вишиваю вже років 10-12. Спочатку мама не дозволяла вишивати через проблеми із зором. Та, побачивши в журналі схему картини «Осіннє панно», не втрималася – почала вишивати. Витратила на неї 3 роки. Мамі теж сподобалось – вона й собі вишила…. Після того 2 роки лише плела.

Якось у магазині побачила схему жовтої троянди на чорному фоні. Вона мені дуже сподобалася, то й вишила її. Від тієї трояндочки і почалася моя кар’єра вишивальниці.

– Вишиваєте для «шухляди», чи виставляєтеся?

Пані Дарина: – У нас уже відбувалися персональні виставки в Кіцмані, Коломиї, Івано-Франківську, Києві, побували у Румунії та Словаччині в рамках «Буковинських зустрічей». Представляли роботи на виставках «Дивоплетиво», «Вишиваний дивотвір», на фестивалях «Карпатський вернісаж», «Покутські джерела», «Захарецький гарчик» тощо. Нині запрошують на виставку у Слов’янськ Донецької області.

А почалося все з того, що ми часто заходили до магазину «Санта» в Чернівцях, підбирали нитки для чергової вишивки. Одного разу власниця запропонувала, щоби ми віддали роботи на виставку. Я погодилася, але не знала, скільки картин принести. Мені сказали: принесіть усе, що маєте. Вона все й забрала…

Білим по білому…

– Які техніки використовуєте?

Пані Дарина: – Картини вишиваємо хрестиком, є й румунський гобелен. Для сорочок використовуємо мережку, вирізування, лічильну гладь, «солов’їні вічка», ретязь, штапівку, зерновий виріз, бісер…

Постійно удосконалюємось. Зараз є багато літератури, можна дещо взяти з Інтернету. Та нині захоплюємось і намагаємось відтворити усе з «бабусиної скрині» – старовинні техніки та візерунки. Вишукуємо старовинні сорочки, рушники, доріжки й беремо звідти візерунки. Знаходимо навіть сорочки, яким понад сто років. Вони, до речі, вишиті такими техніками, про які ми нічого не знаємо.

Діана: – Якщо порівнювати роботи наших прабабусь з сучасними, то нам до них дуже далеко. Адже колись людина вишивала при каганці на домотканому полотні – і виходила дуже делікатна робота! До того ж, не було жодної навчальної літератури. Нині – є усі умови для рукоділля, було би бажання…

– Щось своє створюєте?

Пані Дарина: – Експериментуємо переважно в кольоровій гамі. Добираємо кольори ближчі до нашого буковинського стилю. Останнім часом фантазуємо й творимо «білим по білому». Хоча можуть використовуватися 2-3 кольори. З одного боку, воно навіть і легше, адже вишиваємо гладдю. Захопило нас це тому, що подібних вишивок дуже мало.

– Можете за візерунком розрізнити, до якого району належить робота?

– Ми цікавимося візерунками, тому намагаємось дізнаватися про їхнє походження. Наприклад, закарпатські, гуцульські, космацькі, бойківські вишиванки. Усі вони відрізняються не тільки візерунками, а й техніками та кольорами. На Бойківщині є багато спільних з буковинськими геометричних візерунків, але кольори інші, – каже пані Дарина.

– Пані Дарино, мені відомо, що у Вас консерваторська освіта і ви 31 рік пропрацювали викладачем у музичній школі. Як музика впливає на вишивання?

– І те, й інше – творчість. Настрій, емоції, стан душі. Тому це добре поєднується.
Я закінчила училище і консерваторію по класу домри. Але доводилося викладати народні інструменти – бандуру, цимбали, балалайку, а також гітару.

Діана теж пов’язана з музикою. Вона закінчила музичну школу по класу фортепіано. Але обрала собі професію економіста… і вишивання.

– Скільки у вашому доробку творів і чи продаєте їх?

– Якщо враховувати в’язані серветки та картини, то близько 200 робіт на двох. Сорочки продаємо, картини – ні, бо вдруге їх нецікаво вишивати.

– Скільки часу бере виготовлення однієї сорочки?

– Може й місяць забрати. Одну сорочку вишивала протягом року. Але це не значить, що сиділи й без кінця вишивали.

До 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка ми влаштовували виставку. Діана вишила сорочку, в якій було багато червоного кольору. Ми назвали її «Червоною рутою». В іншій – переважав блакитний колір, тому назвали її «Весь блакитний світ». «Смуток червоної рути» – сорочка в червоно-чорних кольорах. Вона сумна і красива. Була презентована й сорочка «Спомин». Зразок старовинного візерунку такої сорочки є в Художньому музеї.

– Встановлювали рекорди?

– За два дні у подарунок серветочку можна вишити. Але рекордів перед собою не ставимо: якщо вишивати на поспіх, буде поганий результат. Іноді водночас виконуємо п’ять вишивок.

Магазин для душі

– Ми відкрили магазин-салон. Тут продається все для рукоділля. І поруч висять наші роботи. Люди заходять, дивляться, захоплюються і собі хочуть вишивати. Тож від картинок і рушників деякі відвідувачі вже «дійшли» до сорочок.

– На вишивку потрачено багато часу. Як до такого захоплення ставляться ваші чоловіки?

Пані Дарина: Мій сварився, але потім звик. А Діанин, навпаки, підтримує. Останнім часом вже й допомагає – посуд миє, прибирає, їсти готує, поки вона вишиває.

– Які плани на майбутнє?

– Зараз творчих планів багато, адже чим більше робиш, тим більше хочеться. До того ж є багато незавершених картин. А в «бабусиній скрині» невичерпний матеріал для роботи. Є що показати людям! Вишивки Кіцманського регіону мало досліджувалися, тому тут непочатий край. Ми зібрали вже досить велику колекцію старовинних сорочок, у яких можна порпатися і вибирати цікаві візерунки. Усього, звичайно, зробити не можна, але ми намагатимемося дати нове життя старовинній красі.

Любов КАФАНОВА, «Версії»