Пів Кіцманя «підсадили» на голку

Діана Новак та Дарина Стасюк з колегою-вишивальницею (зліва направо)
Діана Новак та Дарина Стасюк з колегою-вишивальницею (зліва направо)
Виставка робіт матері Дарії Стасюк та доньки Діани Новак
Виставка робіт матері Дарії Стасюк та доньки Діани Новак

Сотням буковинців прищепили любов до рукомесництва своїми роботами дві вишивальниці з Кіцманя, мати та донька Дарія Стасюк та Діана Новак. Нині вони в гостях у «Версій».

3 роки вишивала картину

– Що для вас – вишивання і який ваш «стаж» вишивальниці?

Пані Дарина: – Хист до вишивання передався від бабусі та мами. Хоча в дитинстві бабуся вчила мене ткати і в мене виходило. Але після смерті бабусі це забулося. А вишивання – захоплення, яке створює відчуття прекрасного та надихає на творення. Воно супроводжує мене все життя. Вишиваю з 5-го класу. У мене й досі з того часу збереглася серветочка «рішельє». А в студентські роки сиділа на парах і постійно вишивала.

Діана: – Вишиваю вже років 10-12. Спочатку мама не дозволяла вишивати через проблеми із зором. Та, побачивши в журналі схему картини «Осіннє панно», не втрималася – почала вишивати. Витратила на неї 3 роки. Мамі теж сподобалось – вона й собі вишила…. Після того 2 роки лише плела.

Якось у магазині побачила схему жовтої троянди на чорному фоні. Вона мені дуже сподобалася, то й вишила її. Від тієї трояндочки і почалася моя кар’єра вишивальниці.

– Вишиваєте для «шухляди», чи виставляєтеся?

Пані Дарина: – У нас уже відбувалися персональні виставки в Кіцмані, Коломиї, Івано-Франківську, Києві, побували у Румунії та Словаччині в рамках «Буковинських зустрічей». Представляли роботи на виставках «Дивоплетиво», «Вишиваний дивотвір», на фестивалях «Карпатський вернісаж», «Покутські джерела», «Захарецький гарчик» тощо. Нині запрошують на виставку у Слов’янськ Донецької області.

А почалося все з того, що ми часто заходили до магазину «Санта» в Чернівцях, підбирали нитки для чергової вишивки. Одного разу власниця запропонувала, щоби ми віддали роботи на виставку. Я погодилася, але не знала, скільки картин принести. Мені сказали: принесіть усе, що маєте. Вона все й забрала…

Білим по білому…

– Які техніки використовуєте?

Пані Дарина: – Картини вишиваємо хрестиком, є й румунський гобелен. Для сорочок використовуємо мережку, вирізування, лічильну гладь, «солов’їні вічка», ретязь, штапівку, зерновий виріз, бісер…

Постійно удосконалюємось. Зараз є багато літератури, можна дещо взяти з Інтернету. Та нині захоплюємось і намагаємось відтворити усе з «бабусиної скрині» – старовинні техніки та візерунки. Вишукуємо старовинні сорочки, рушники, доріжки й беремо звідти візерунки. Знаходимо навіть сорочки, яким понад сто років. Вони, до речі, вишиті такими техніками, про які ми нічого не знаємо.

Діана: – Якщо порівнювати роботи наших прабабусь з сучасними, то нам до них дуже далеко. Адже колись людина вишивала при каганці на домотканому полотні – і виходила дуже делікатна робота! До того ж, не було жодної навчальної літератури. Нині – є усі умови для рукоділля, було би бажання…

– Щось своє створюєте?

Пані Дарина: – Експериментуємо переважно в кольоровій гамі. Добираємо кольори ближчі до нашого буковинського стилю. Останнім часом фантазуємо й творимо «білим по білому». Хоча можуть використовуватися 2-3 кольори. З одного боку, воно навіть і легше, адже вишиваємо гладдю. Захопило нас це тому, що подібних вишивок дуже мало.

– Можете за візерунком розрізнити, до якого району належить робота?

– Ми цікавимося візерунками, тому намагаємось дізнаватися про їхнє походження. Наприклад, закарпатські, гуцульські, космацькі, бойківські вишиванки. Усі вони відрізняються не тільки візерунками, а й техніками та кольорами. На Бойківщині є багато спільних з буковинськими геометричних візерунків, але кольори інші, – каже пані Дарина.

– Пані Дарино, мені відомо, що у Вас консерваторська освіта і ви 31 рік пропрацювали викладачем у музичній школі. Як музика впливає на вишивання?

– І те, й інше – творчість. Настрій, емоції, стан душі. Тому це добре поєднується.
Я закінчила училище і консерваторію по класу домри. Але доводилося викладати народні інструменти – бандуру, цимбали, балалайку, а також гітару.

Діана теж пов’язана з музикою. Вона закінчила музичну школу по класу фортепіано. Але обрала собі професію економіста… і вишивання.

– Скільки у вашому доробку творів і чи продаєте їх?

– Якщо враховувати в’язані серветки та картини, то близько 200 робіт на двох. Сорочки продаємо, картини – ні, бо вдруге їх нецікаво вишивати.

– Скільки часу бере виготовлення однієї сорочки?

– Може й місяць забрати. Одну сорочку вишивала протягом року. Але це не значить, що сиділи й без кінця вишивали.

До 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка ми влаштовували виставку. Діана вишила сорочку, в якій було багато червоного кольору. Ми назвали її «Червоною рутою». В іншій – переважав блакитний колір, тому назвали її «Весь блакитний світ». «Смуток червоної рути» – сорочка в червоно-чорних кольорах. Вона сумна і красива. Була презентована й сорочка «Спомин». Зразок старовинного візерунку такої сорочки є в Художньому музеї.

– Встановлювали рекорди?

– За два дні у подарунок серветочку можна вишити. Але рекордів перед собою не ставимо: якщо вишивати на поспіх, буде поганий результат. Іноді водночас виконуємо п’ять вишивок.

Магазин для душі

– Ми відкрили магазин-салон. Тут продається все для рукоділля. І поруч висять наші роботи. Люди заходять, дивляться, захоплюються і собі хочуть вишивати. Тож від картинок і рушників деякі відвідувачі вже «дійшли» до сорочок.

– На вишивку потрачено багато часу. Як до такого захоплення ставляться ваші чоловіки?

Пані Дарина: Мій сварився, але потім звик. А Діанин, навпаки, підтримує. Останнім часом вже й допомагає – посуд миє, прибирає, їсти готує, поки вона вишиває.

– Які плани на майбутнє?

– Зараз творчих планів багато, адже чим більше робиш, тим більше хочеться. До того ж є багато незавершених картин. А в «бабусиній скрині» невичерпний матеріал для роботи. Є що показати людям! Вишивки Кіцманського регіону мало досліджувалися, тому тут непочатий край. Ми зібрали вже досить велику колекцію старовинних сорочок, у яких можна порпатися і вибирати цікаві візерунки. Усього, звичайно, зробити не можна, але ми намагатимемося дати нове життя старовинній красі.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Думок на тему “Пів Кіцманя «підсадили» на голку”