Володимира і Марійку Лобураків і сьогодні називають «дуетом закоханих», бо саме з кохання розпочалася їхня спільна пісенна кар`єра. Але йшли вони до неї від дитинства.
Музичний шлях Володимира почався від 6 років, коли батьки вирішили віддати сина на навчання до Коломийської музичної школи. Співак і композитор Володимир Лобурак розповідає: «Мама моя, Мирослава Станіславівна, була скрипалькою, а батько, Микола Дмитрович, грав на баяні і все життя співав у хорі. Навіть мені для прослуховування підібрав складний твір».
Марійка Лобурак, згадуючи своє післявоєнне дитинство, каже, що в трирічному віці бігала за мамою в поле підглядати, ховаючись між снопами, як жінки жнуть льон і співають народних пісень.
Подружжя Лобураків зізнається, що в певний період життя їх об’єднали спорідненість душ та українська народна пісня.
«Лінія нашої долі була тісно переплетена із Анатолієм Добрянським»
Дует «Скриня» невипадково підтримує тісний зв’язок із Муніципальною бібілотекою імені Анатолія Добрянського: це ж Анатолій Миколайович майже за руку вивів молодих артистів на професійну сцену.
Марійка та Володимир познайомилися з Добрянським в Українському Народному домі. Марійка тоді пішла з телебачення й працювала в Народному домі референтом з питань культури. З’ясувалося, що Добрянському дуже подобаються пісні їхнього дуету. «Він дуже трепетно до нас ставився, – розповідає Марійка Лобурак. – Викладаючи в університеті, створив програмну сторінку про наш дует і розповідав про нас студентам. Тоді мало хто знав про дует «Скриня», бо ми лише починали».
Коли в Чернівецькій філармонії готувався творчий вечір Добрянського, той запросив подружжя до участі. І тут Лобураки вперше зіштовхнулися з інтригами у творчому середовищі: майже останньої хвилини їх викреслили зі списку учасників концерту. Добрянський вступився – і «Скриню» знову внесли до концертної програми.
«Того вечора ми заспівали навіть не одну, а дві пісні: «Білі журавлі» Василя Михайлюка і «Музику весни» Павла Дворського. А непорозуміння ще більше нас здружили. Добрянський практично став нашим негласним продюсером: намагався всюди, де міг, представити дует, тривалий час був ніби опікуном «Скрині». А ще, приїжджаючи з районів, Добрянський привозив артистам новий репертуар. Не гаячи часу, телефонував молодій парі: «Марійка, я таку пісню народну чув чудову, що не втримався й записав для вас».
«Ми вдячні їм за те, що вони були в нашому житті…»
Йдеться про поета Миколу Юрійчука та композитора Василя Михайлюка. Навколо панувало безгрошів’я, коли Марійка та Володимир задумали зробити книгу – посвяту своєму дядькові Миколі Юрійчуку, який помер від важкої хвороби. «Тоді ж і Василь Михайлюк, почуваючи себе дуже хворим, приніс нам свої ноти, партитури всіх своїх пісень і сказав: «Це можете зробити тільки ви», – згадує солістка дуету «Скриня». Працюючи на громадських засадах, Лобураки почали збирати кошти для книги «Пісенний килим Василя Михайлюка». У ті скрутні часи хтось міг вирвати зі свого бюджету на книгу 5 доларів, хтось 5 гривень, але артисти були вдячні всім, хто допомагав. Попри зібрану суму, вони все одно заборгували друкарні. І тоді Добрянський підставив своє плече: «Не хвилюйтесь, – сказав він, – друкарню я візьму на себе, а коли презентуватимете цю книгу, я вечір проведу».
Після чотирьох інфарктів автор «Черемшини» таки побачив довгоочікувану книгу. До цієї збірки увійшли також поезії та пісні автора слів славнозвісної «Черемшини» Миколи Юрійчука.
«Ми везли її до Михайлюка прямісінько з друкарні, ще «гарячу», щоб він устиг її побачити. Побачивши її, Василь Пилипович довго тішився, мов дитина. Ця книга продовжила йому життя ще на цілих два роки…», – згадує Марія Лобурак.
«Я солідарна із земляком, співаком Іваном Бобулом, який стверджує, що наша українська естрадна пісня суттєво різниться від світової естради. Нам не варто її втрачати. Та, як на мене, ми вже втрачаємо, посилаючи від України на Євробачення з піснями, які не мають ні глибоких українських текстів, ні української мелодики..».
«Не було би слів – не було би музики»
Добрянський завжди повторював: «Не було би слів – не було би музики».
«Свого часу ми були співорганізаторами концерту Василя Михайлюка в нашій філармонії, у Вашківцях теж провели його концерт із моєї ініціативи, – розповідає М.Лобурак. – Ми з Володею знайшли спонсора і сконцентрувалися на філармонії. Тоді ж запросили до нас оперного співака Дмитра Гнатюка, чиє імя нині носить наша філармонія.
Концерт відбувся 17 травня 1996 року, – пригадує співачка. – Приїхало дуже багато людей. Добродій, який нині мешкає в Америці, приніс нам 5 мільйонів купонів, щоби ми могли пригостити гостей. Добре пам’ятаю, як Дмитро Гнатюк віз нас своєю розкішною «Волгою» до Вашківців і назад до Чернівців. У Вашківцях, звісно, теж був аншлаг. Досі зберігаю світлини з того вечора.
Ми дуже любимо співати народні пісні, але не полишаємо нагоди працювати з поетами, чиї вірші легко лягають на музику і западають людям в душу. Дуже вдячні українському поету і композитору Теодору Кукурузі за те, що він першим побачив нас як «дует закоханих» і донині дарує нам свої пісні. Хоча ми намагаємось не співати трагічних пісень, та неймовірно вдячні нашому дядькові, поету Миколі Юрійчуку, за пісню «Білі журавлі», яку написав на музику Василя Михайлюка як посвяту Іванові та Марії Миколайчук після смерті Івана. Вдячні за те, що є в нашому репертуарі пісні неперевершеної поетеси Тамари Севернюк, такі, як відомі всім енергетичні «Чорні коралі». За багато років співпраці Тамара Артемівна вже стала частинкою нашого серця. А спеціально до нашого ювілею відомий земляк Павло Дворський написав на слова Петра Маги пісню «Музика любові». За це ми теж йому безмежно вдячні. І звичайно в нашому репертуарі є чимало пісень Володимира Лобурака…»
Наше життя – «Автограф» і концерти
Робочим майданчиком дуету Лобураків є сьогодні не лише сцена під світлом софітів, а й Будинок культури творчої молоді «Автограф». І поки Володимир Лобурак займається там організаційними питаннями, його дружина вчить співу вихованців вокальної студії «Автограф». 2017-го цій студії виповнилося вже 10 років.
Подружжя Лобураків спромоглося ще на одну книгу – «Народна скарбівня», де зібрана сотня побутових народних та авторських пісень, які через популярність стали вже народними. Серед них є чимало пісень буковинських авторів. 2016-го книга визнана одним з найкращих видань України на Міжнародній книжковій виставці у Києві, а подружжя Лобураків отримало з рук екс-президента України Віктора Ющенка грошову премію – яка пішла на додатковий тираж популярного видання.
Найвагоміший подвиг співочого подружжя сьогодні – концерти в зоні АТО, на передовій, де «Скриня» дарує українським воїнам хвилини мирного життя, відпочинку і радості. Географія їхніх поїздок досить широка: міста, села, полігони, бліндажі – Донеччина, Луганщина, Харківщина… «Найважче виступати перед молодими хлопцями, де найстаршому двадцять років. І які знають, що завтра вони підуть у перший бій, одразу на передову», – діляться артисти своїми відчуттями та переживаннями. А в очах – сльози…
Чернівецький дует доволі часто їздить за кордон для підтримки українською піснею заробітчан та українців, які живуть у діаспорі. Після цих зустрічей у Володі Лобурака народилася пісня «Родом із України». Нині вона стала настільки популярною, що і на концертах, і в Інтернеті отримує шалену підтримку українців в усьому світі.
Ювілейний концерт «Скрині» черговий раз підтвердив популярність творчого дуету. Безперечний аншлаг: шанувальники їхньої творчості з’їхалися до Чернівців не лише з різних куточків краю та України, а й з-за кордону. Втім, 30-річна творча дорога дуету не завжди була встелена трояндами. Надто складними були роки становлення, «Тоді в Українському народному домі, куди Добрянський часто заходив, аби поспілкуватися з учасниками товариства «Просвіта», він часто бачив мене заплаканою, – згадує співачка. – Тож часто повторював: «Ви – талановиті люди. Тож ніколи не звертайте увагу на дріб’язки. Будьте вищі…». Вже стільки років минуло, а ми досі йому вдячні й дотримуємося його настанов».
Галина МУРМИЛЮК, співробітниця Муніципальної бібліотеки ім. Добрянського
