Років 10 чи 15 тому якось сказала їй: «Ви відзначили ювілей, та за десятиліття спілкування ніколи не відчувала різниці з Вами у віці». Тепер подумала – певно, всі, від колег, співробітників до наймолодшого учня художньої школи чи учасника Арт-студії «Музеум» відчували щось схоже. Відчували поруч людину безкомпромісну, сильну, водночас – трепетно-ніжну й таку, що ні перед ким не мурувала кам’яних стін: була відкритою, а в останні страшні роки життя студія перекочувала на квартиру Михайленків, де студійці творили, спілкувалися.
Мисткиня, член Національної спілки художників України, заслужений працівник культури України, лауреат обласної мистецької премії ім. Георгія Гараса, керівник Арт-студії «Музеум»… Колись європейський українець, скульптор-новатор Олександр Архипенко сказав «Мистецтво є не те, що ми бачимо, тільки те, що ми маємо в нас самих». Так жила, так творила – ниткою, фарбою, в останні роки «павутинкою» з тонюських ниток у власній авторській техніці викладала «те, що мала в собі». Той світ, яким щедро ділилася з усіма. світом.
В родині Михайленків зійшися зірки трьох паралельних світів: чоловік художниці – відомий лінгвіст, син – журналіст і політолог, громадський активість. Але разом їм усім було комфортно. Кожний мав можливість йти за покликом серця, жити передбачувано-непередбачуваним життям – і займати своє місце у тому сімейному сузір’ї.
А ще Олені Михайленко дуже пощастило: на чоловіка і сина. До останнього дня підтримували вони зірку мисткині на сімейному небі.
Нині їй виповнилося б 65. Лише 65…
Галина Матвіїшин, мистецтвознавець
