«Корупція відступає, коли є люди, які дуже цього прагнуть» – Франц ФЕДОРОВИЧ

– У Румунії за ґратами найбагатша людина країни – ходячий гаманець, власник банку Іон Нікулає. Це щось на кшталт Ахметова чи Коломойського. Мої румунські друзі розповідали, що день його арешту громадяни назвали святом юстиції, – каже депутат обласної ради Франц ФЕДОРОВИЧ. З ним – розмова про унікальний досвід наших сусідів.

– Франце Карловичу, цього тижня за підозрою у хабарі затримали мера Бухареста. Тож це системна боротьба з корупцією, а не випадковість?..

– Так, безперечно. Я давно спостерігаю за цією боротьбою румунів. І треба визнати, що вони виграють неймовірно важку битву за економічно-фінансову прозорість своєї держави. Приміром, олігарха й найбагатшу людину Румунії Іона Нікулає посадили у квітні цього року. Найбільш символічним є те, що він потрапив до тюрми за незаконне фінансування президентської кампанії Мірче Джоане 2009 року. Уявляєте? Хоча люди були переконані, що така особистість – ходячий гаманець, ба, навіть банк (на кшталт Ахметова чи Коломойського) просто не може потрапити до буцегарні.

– Як же це сталося? Чому? За рахунок чого?

– Я думав над цим, аналізував їхню ситуацію. І погодився з висновком директора Інституту світової політики (Institute of World Policy) Альони Гетьманчук. Річ у тім, що Румунія після вступу до ЄС ну дуже хотіла приєднатися до Шенгенської угоди. Та Євросоюз  поставив їй умову: позбутися корупції.

– Зрештою, це саме й в Україні. Нам теж висунули умову: коли хочемо безвізового режиму із Європою, мусимо вжити заходи, завдяки яким позбудемося корупції.

– Різниця лише в тому, що нинішня боротьба з корупцією в Україні – лише видимість. Для прикладу – досвід іншої нашої сусідки, Молдови, але вже негативний. Євросоюз закрив очі на тамтешню корупцію і дозволив безвізовий перетин кордону до своїх країн молдованам. І що? У Молдові – Майдан, саме проти корупції. Євросоюз все це відстежує, тому й не поспішає давати українцям вільний доступ до Європи.

Подібне було й з Румунією. Окремі країни Європи наполягали на тому, щоби румуни довели, наскільки боротьба з корупцією в їхній країні є сталою і системною. І румунам це вдалося. Хоча було дуже важко. «Ломка» на всіх політичних рівнях тривала добрих років п’ять, якщо не більше. Та знайшлася політична воля і правильні люди, які сказали голландцям, німцям та іншим скептикам щодо Румунії в Шенгені: «Хочете доказів? Будуть вам докази». І розпочалося щось неймовірне! А далі румуни так увійшли в раж, що почали отримувати від цього справжнє задоволення. За корупцію вже притягнуті до відповідальності або відкриті справи проти добрих двох урядів.

А ще – на чотири роки засуджений колишній прем’єр Адріан Нестасе. Серед останніх «досягнень» – заарештовані активи ЧИННОГО (!)прем’єр-міністра. Ну й остання подія, що сталася з суботи на неділю – арешт мера Бухареста.
Скажу більше: антикорупціийний орган у рейтингах довіри населення фігурує на перших позиціях – інколи поступається лише церкві. Його керівник Лаура Кудруце-Ковіше не встигає реагувати на гори запрошень прочитати про румунський успіх боротьби з корупцією лекції в різних країнах світу. Та вона відмовляється, каже, що в неї зараз занадто багато роботи на Батьківщині.
– Те, що відбувається останніми роками в Румунії у плані боротьби з корупцією, спричиняє справжнє захоплення!

– Ще раз нагадаю, що тригером – своєрідним пусковим механізмом цих процесів – на якомусь етапі став Шенген.

– Тож безвізовий режим для України теж може послугувати таким тригером? До слова, так вважає і вже згадувана вами пані Гетьманчук… 

– А чому б і ні?! Щоби боротьба із корупцією стала в Україні непідробною та незворотною, потрібен тригер. Бо щось має завести, підштовхнути, спонукати до процесу. Та для реалізації цього потрібні правильні люди – і  не тільки в громадянському суспільстві, а й у владі. Бо Європа таки переконала Україну, що між безвізовим режимом і реальною, а не фасадною боротьбою  з корупцією є прямий взаємозв’язок. Більше того, Європа пов’язує безвізовий режим для України виключно із боротьбою проти корупції.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»