Природу врятують закони. Заохочувальні
Майже два десятиліття минуло відтоді, як ООН проголосила 5 червня Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища. Вирішення глобальної проблеми збереження довкілля стало найважливішим вектором у міжнародному співробітництві. Проблема взаємодії суспільства і природи має планетарний характер. Зберегти природу в стані, придатному для життя людини, можна тільки загальними зусиллями населення всієї Землі. Природа не визнає кордонів: забруднення повітря і водних ресурсів має транскордонний характер, а деякі особливо цінні, унікальні природні комплекси, території належать кільком державам.
Програма міжнародного співробітництва з Європейським Союзом у галузі охорони довкілля передбачає перш за все:
* приведення національного законодавства у відповідність із Кодексом охорони навколишнього природного середовища, розробленим експертами на замовлення ЄС;
* гармонізацію підходів до створення системи національних екологічних стандартів;
n запровадження екологічно чистих технологій ресурсо- та
енергозбереження;
* гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінки екологічного стану;
* програму закриття ЧАЕС.
Держави, які увійшли до ЄС, наділили його такими законодавчими, виконавчими і навіть юрисдикційними (судовими) повноваженнями наднаціонального характеру, що набагато перевищують компетенцію будь-якої іншої міжнародної організації, з ООН включно.
Порівняльний аналіз законодавчих напрацювань у галузі охорони навколишнього середовища дає підстави стверджувати, що саме стосовно ЄС нині можна говорити про екологічне законодавство як про суворо регламентовану систему, що склалася як структурно, так і змістовно, а інструменти її справляють найбільший вплив як на внутрішнє законодавство 15 держав-членів, так і на тенденції правового розвитку інших європейських держав.
В екологічному законодавстві України ці тенденції особливо помітні. Воно виросло в одну з найоб’ємніших за кількістю норм галузей законодавства. Ядром його є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він визначив, поряд з правовими та соціальними, економічні засади організації охорони навколишнього середовища.
Вирішення будь-яких екологічних проблем завжди ускладнюється протистоянням економічних та екологічних інтересів природокористувачів і власників природних ресурсів. Навіть поєднання інтересів власника і користувача природних ресурсів в одному суб’єкті ставить перед визначенням пріоритетів, – і вибір не завжди на користь екології, а частіше за все орієнтований на задоволення – нехай навіть миттєвої – економічної вигоди.
Обмежені можливості й недостатність адміністративних методів управління в галузі екології спричинили виникнення ідеї запровадження економічної зацікавленості суб’єктів екологічного права в дотриманні вимог екологічного законодавства, економічного стимулювання підприємств, установ організацій та громадян до ефективності власної природоохоронної діяльності. Здійснення природоохоронної чи будь-якої іншої діяльності в галузі екології з дотриманням вимог екологічного законодавства повинно бути економічно вигідне, в першу чергу, самим господарським суб’єктам. Сферу екології зачіпають економічні норми законів вузькоспеціальних, але вони поширюються на всі господарські суб’єкти в усіх сферах діяльності на всій території України. Тобто існують екологічні норми міжгалузевого регулювання. Такі норми містить закон України «Про систему оподаткування». Він визначає як загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) – плату за землю, рентні платежі, за геологорозвідувальні роботи (виконані за рахунок державного бюджету), збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
До економічних важелів забезпечення екологічного права належать:
* фінансування заходів з охорони навколишнього природного
середовища;
n плата за спеціальне використання природних ресурсів і за погіршення їхньої якості, за забруднення довкілля;
* стимулювання в системі охорони навколишнього природного сере-довища та екологічне страхування.
Серед екологічних законодавств у Європі вітчизняне – одне з найбільш розвинутих. Для отримання позитивного результату потрібна нормативна база, яка могла б забезпечити процедури нагляду і контролю за виконанням законодавства. А де-факто екологічні інтереси в Україні залишаються непріоритетними. Статті багатьох законів є нормами непрямої дії. Для їхнього застосування в повному обсязі потрібна розробка та впровадження до десяти підзаконних актів. Процес тягнеться роками. Закон фактично втрачає юридичну силу, оскільки відсутній механізм його застосування. Це й гальмує достатньо прогресивне законодавство.
Європейське співтовариство вже виробило правила гри, тому залишається гармонізувати наше законодавство до законодавства ЄС. Але потрібно пам’ятати, що рівень вимог повинен відповідати рівню технологій, які використовуються в нашій промисловій сфері. Бо якщо нормативні акти просто накреслюють високий рівень вимог, це нічого не змінює.
Планування екологічних нормативів має бути адаптоване до рівня соціально-економічного розвитку держави. Сьогодні слід говорити про законодавчу підтримку українських підприємств, більшість яких хоче захищати екологію.
Держава, яка протягом багатьох років заробляла чималі гроші на екологічних порушеннях, повинна стати державою, що стимулює відсутність таких: йдеться про розробку не лише нормативної бази до чинних законів, а й про прийняття нових законів, які були б не лише каральними, а й заохочувальними: хочеш скоротити викиди – отримай кошти. Стимулювання нових технологій на законодавчому рівні обов’язково дасть великий економічний та соціальний ефект.
Володимир СІВАК, начальник держуправління, Заслужений природоохоронець України
