Заслужений майстер народної творчості, відомий краєзнавець Іван Снігур розповідає далі про Чернівці сторічної давнини.
– Іване Назаровичу, 1913-го помітний відсоток населення Чернівців складали представники вищих соціальних верств, яких простолюд називав «панством». Чим вони відрізнялися від інших соціальних верств?
– Здавна в народі казали: «Справжній пан лише з пана, не дай Боже пана з Івана!». Панство приділяло багато уваги своїм манерам, одягу, їжі. Шляхетній поведінці навчали змалечку: вихованням паничів займалися гувернантки, бонни, домашні вчителі та наставники. Скажімо, значної уваги надавали вмінню одягатися, адже існували різні стилі одягу: повсякденний, домашній, спортивний, пляжний, спальний… Особливо виділявся святковий одяг. Якщо для чоловіків існували певні загальні стандарти, то жіночий одяг був різноманітнішим, барвистішим.
Повсякденним чоловічим одягом заможних верств населення у той час була «трійка» – піджак, брюки й камізелька. Сорочку носили з краваткою, відповідно до кольору всього ансамблю, костюми ж найчастіше були чорними, сірими, синіми, зрідка коричневими. До речі, чорні краватки вважалися офіційними: їх вдягали на роботу або на різні протокольні зустрічі. Панство не купувало готовий одяг, як міщани, а шило костюми у кравців, особливо цінувалися віденські. Відень і Лондон перед Великою війною були столицями чоловічої моди. Але й чернівецькі кравці нерідко не поступалися столичним колегам своєю майстерністю.
Головним убором чоловіків були капелюхи. Перед Першою світовою дуже розповсюдженими залишалися «котелки». Влітку чоловіки на прогулянці носили солом’яні капелюхи – канотьє. Холодної пори року панство надавало перевагу довгим шубам, часто з хутряними комірами. Надягали хутрові шапки, хоча могли носити з шубою й циліндри чи котелки.
Жіночий одяг вирізнявся більшою вигадливістю. Влітку носили різнокольорові сукні, капелюшки різних форм. Пані зазвичай надягали мережеві довгі рукавички, нерідко атрибутом їхнього одягу були парасольки: влітку від сонця, а найчастіше від дощу – чернівецька погода завжди була примхливою. Взимку пані надягали шуби, особливо цінувалися між ними каракулеві. Париж вважався столицею жіночої моди на початку ХХ ст., і чернівецькі модниці намагалися не відставати від її новітніх зразків.
Панство приділяло великої уваги не лише зовнішньому вигляду, але й добрим манерам. Уміння поводитися за столом вважалося дуже важливим. Пани їли потроху, але доволі часто. Вони намагалися дотримуватися режиму й не переїдати. Святкові обіди чи вечері супроводжувалися певними ритуалами. Свята найчастіше відзначали з дружинами у кав’ярнях або ресторанах. Запрошуючи на спільну вечерю, розсилали візитні картки – за ними розраховували кількість місць. До закладу, де святкували, під’їжджали карети, гостей зустрічав господар. Лише коли екіпаж від’їжджав, гостей запрошували до святкової зали, господар супроводжував їх на два кроки ззаду. Гості були вбрані святково. Чоловіки – у чорних фраках і білих сорочках, з чорними метеликами. На голові – циліндр. Жінки у святкових сукнях з прикрасами, обов’язково у дорогих шубах.
Шабашівки для “вогняних” напоїв
Розсаджувалися згідно з етикетом, вміння правильно розсадити гостей вважалося обов’язковим. Для святкового столу подавався парадний сервіз – як у ресторані, так і в приватних оселях панів. Найурочистішою вважалася мейсенська порцеляна. Фарфоровий завод у саксонському місті Мейсені був першим у Європі, його вироби коштували дуже дорого.
А для напоїв використовували скляний посуд, особливо цінувалися богемські вироби. Але в Чернівцях найчастіше вживалася продукція Красноїльської фабрики гутного скла, вона теж була високої якості. Алкогольні напої поділялися на «вогняні» та «винні». Якщо з другою групою все зрозуміло – це натуральні вина, то до першої належали горілка, коньяк, ром, наливка.
Міцні напої пили з маленьких чарочок, місткістю не більше 30 грамів. А у євреїв були ще менші, так звані «шабашівки» – лише по 10 грамів. У суботу («шабат») можна було випити лише одну таку чарочку. Кожен єврей носив із собою власну «шабашівку» й пив з неї. На іудейське свято Песах пили вино зі спеціальних невеликих чарок – чоловічих та жіночих.
– Невже чернівчани не використовували більшого посуду для напоїв?
– Використовували, звичайно. Але не для горілки чи рому. Один старий тіролець розповідав мені, що австрійські офіцери пили вино з металевих, покритих емаллю ємностей, на яких було вміщено портрет імператора. Франц-Йосиф І вступив на престол 1848 року й до кожного десятиліття його правління випускали нову партію таких металевих стаканів із зазначенням дати і зображенням гербів коронних земель Австро-Угорської монархії. Вважалося великою честю отримати за зразкову службу такий подарунок від командування, тож пили з такого посуду з неприховуваним гонором.
– А які страви подавалися до святкового столу?
– Коли гості заходили до святкової зали, на столах вже були сервіровані холодні закуски. Найчастіше посередині розміщували смажені порося або гуску – це справляло враження. Були також різноманітні шинки й ковбаси. У Чернівцях, як правило, святковий стіл не обходився без фаршированої риби. Холодні закуски прикривалися спеціальною парасолькою, щоб на них не осів пил чи не залетіла муха.
Гарячі страви подавалися почергово, до них – натуральне високоякісне вино. Чернівецьке панство полюбляло різноманітні запіканки з фруктами. На десерт подавали смачні кулінарні вироби, в яких використовувалися свіжі та сушені фрукти. Подібний вибір страв могли дозволити собі лише представники вищих верств населення. Біднішим залишалося хіба що мріяти про таке розмаїття напоїв та наїдок.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
