Україну поступово накриває друга хвиля кризи. Як відомо, перша, що піднялася 2008 року, змела уряд Юлії Тимошенко.
Нинішні правителі країни розповідають про економічне зростання, називають якісь цифри росту ВВП і середніх зарплат. Щоправда, прості люди відчувають лише стрибок цін і постійне падіння свого життєвого рівня. Це викликає протест, який виливається у конкретні дії.
Підприємці, афганці, чорнобильці, селяни, студенти раз у раз виходять до стін парламенту і Кабміну, висловлюючи свої претензії можновладцям. І все гостріше: селяни вже продемонстрували під урядовою будівлею вила і коси. Наразі бутафорські. А чорнобильці й афганці показали своє уміння штурмувати оплот корупції та беззаконня. Натомість влада намагається заборонити акції протесту, як сталося це 7 листопада в Києві.
Та революційні настрої в суспільстві піднімаються, мов на дріжджах. Навіть президент вимушений був визнати, що «йому доповідають» про масову закупівлю зброї в країні й підготовку до збройного повстання. Опозиція ж вимагає конкретики: хто закуповує зброю, скільки, в яких регіонах.
Особливе розчарування нинішньою владою відчувається на Сході країні – де її, власне, й обрали. Ці настрої правителі прагнуть збити. Чим?
Здавна управляють плебсом за допомогою нехитрого механізму – хліба та видовищ. Утім, з хлібом у нинішніх владців не склалося, тому ставку вони роблять не на «їдло», а на «дивидло». Один за одним відкриваються розкішні стадіони, на яких проходитимуть матчі Євро-2012. Кожне відкриття супроводжується феєричними видовищами, покликаними вразити глядачів. Справжня учта під час чуми.
Мільярди гривень з державного бюджету знайшлися на будівництво майбутніх руїн Колізею у країні, заселеній мільйонами справжніх злидарів. А грошей на нормальні зарплати, пенсії та стипендії пересічним українцям влада «знайти у бюджеті не може».
Тож енергію знедоленого люду планує випускати на футбольних матчах – хай кричать і скачуть на трибунах, аби тільки не виходили на барикади. І на підготовку футболістів коштів не шкодуватимуть.
Не випадково ж найвідоміші в історії зірки футболу Пеле і Марадона робили спортивну кар’єру в Латинській Америці, коли там панували диктаторські режими. Бо давно відома технологія випускання пари без запобіжного клапану – демократії. Інакше зростання тиску в соціальному котлі неминуче зірве кришку разом з тими, хто на ній сидить.
Та не лише футболом відволікають увагу народу від справжніх проблем. Кількість розважальних програм у «зомбоящику» зростає небаченими темпами. Вже й танцюють всі, й співають всі, й дружин міняють та худнуть…
Танці на Майдані покликані збити з нього революційну ауру, замінити її примітивним блюзнірством. А слово «революційний» у назвах розважальних телепрограм має дискредитувати цей термін у суспільній свідомості, стерти його як старий п’ятак. Політтехнологій власті застосовують все більше, але життя невдовзі все розставить на свої місця. Момент істини наближається.