2005-й: МІЖ РЕПРЕСІЯМИ І ДИЗАЙНОМ НІГТІВ

У 2005-му буковинський народ завмер в очікуванні щастя. У владних будинках відчували ефемерність народних сподівань. Але сміливо взялися до справи. Та одразу ж відчули, що їхнім політичним танцям щось відчутно заважає. І для легкості рухів вирішили провести люстрацію.

САМОВБИВЧА ЛЮСТРАЦІЯ

Геніальність української новонародженої демократії була в тому, що вона боролася не за чистоту своїх рядів, а за чистоту рядів опозиції. У цьому великий її гуманізм. І дивакуватість. Те, що такий підхід мало нагадував демократію, нікого з прихильників європейського вибору у 2005-му не хвилювало. А даремно… Це з’ясувалося вже зараз, коли ролі змінилися. Прикметно, що і тепер влада бореться за чистоту рядів опозиції. Вже теперішньої… Якась вічна п’єса за мотивами біблійного вислову про соломинку і колоду.

Тоді на Буковині процес люстрації очолила «Наша Україна» та підзабута нині організація «Пора», яка склала так звані « чорні» списки ворогів демократії. Найчастіше в цих списках фігурували прізвища буковинців: Луцишина, Кирдилюка, Прядка, Харабари, Романюка. Але це тільки ті, що були достатньо відомі в усій області. Більш дрібні діячі мали набагато більше неприємностей і набагато менше піару. Проти них відкривали кримінальні справи. Вони тихо ходили до слідчих і потрохи віддавали все, що « нажите непосильною працею», як у відомій комедії про Івана Васильовича…. В ті часи, гадаю, багато хто з них став справжнім демократом. Принаймні, це була епоха, коли вони їздили на демократичних машинах… «Демократи» ж навпаки відчутно багатіли…

Треба сказати, що підхід і «пористів», і «Нашої України» до люстрації викликав багато запитань своєю нелогічністю. Наприклад, Луцишина замість репресій знов запросили до ОДА, Романів врешті-решт навіть очолив ту саму революційну «Пору» (це було грандіозно!), а ось Миколу Харабару кинули за грати.

Непослідовність, навіть безглуздість таких дій пояснюється тим, що люстрація була хіба лише політичною технологією, яка мала відволікти виборця від нагальних проблем. Люди, які спеціалізуються на політичних іграх, знають, що до люстрацій вдаються з міркувань відволікання уваги від економічних негараздів. Більше жодного змісту. Тим паче, саме в той час різко зросли ціни на м’ясо і сільгосппродукти.

Зауважимо, що вдаються до таких кроків переважно в країнах, які користуються поганою славою. Якщо хтось наївно продовжує вірити, що то була свята боротьба, то нехай зауважить, що корупціонерів не може обурювати корупція, а політичних шулерів мало хвилює політичний обман. А 2005-го року все так і виглядало. Злодій – поганий суддя. І може засудити іншого злодія лише як конкурента. Щоби не заважав.

Сьогодні, як відомо, ця хвиля люстрацій повернулася з новою силою, і міркування приблизно такі ж, що були в 2005-му. Але додався ще один вагомий чинник – помста. Вочевидь, коли схлине теперішня хвиля, настане і наступна, протилежної дії. Можливо, ще більша. Адже контролювати ситуацію весь час неможливо.

Щодо буковинської люстрації 2005-го, то наша псевдоінтелігенція зустріла її з таким натхненням, що стало зрозуміло – їй не звикати. Загартовані наші націонал-демократи по-радянськи й освіту теж отримали атеїстичну. Тому ні про правопорядок, ні про те, що сумнівні і безглузді вчинки повертаються багатократно, навіть не здогадувалися.

Найбільш гучною, звісно, була справа Харабари, якого звинуватили у перешкоджанні виборчому процесу. Арештованого в Івано-Франківську полковника спробували захистити деякі депутати міської ради (21 депутат), найбільш активними захисниками виступили представники фракції. Однак: «Фракція «Нашої України» у міській раді, члени якої проігнорували участь у позачерговій сесії, у якій засудила спробу 21 депутата зібрати сесію на підтримку Харабари(…). Причетні до заяви «нашоукраїнці» висловлюють задоволення з приводу того, що Івано-Франківський апеляційни суд не взяв до увагу звернення адвокатів і їхніх колег з інших фракцій», – писали в тодішніх інформаційних повідомленнях буковинські ЗМІ. Шкода, що ту заяву чернівецького осередку «Нашої України» нині не так вже легко відшукати. Боюся, однак, що кілька людей її згадують сьогодні досить часто.

Приблизно в такому ж дусі відбувалася спроба зміни ректора БДФА Прядка. Тут не місце обговорювати чесноти Прядка, але, очевидно, що ректора не можуть знімати політично заангажовані студенти. І в їхніх демонстраціях трохи дивувала участь директора великого готелю у центрі міста, якого у пресі величали «тінню Віктора Ющенка»… До речі, Прядко за рівнем креатину не поступився революційним студентам. Коли вони оголосили голодування, Прядко оголосив його також…

Треба сказати, що все ж революція внесла корективи в поведінку еліти. І ця поведінка стала вирізнятися винятковою абсурдністю. Спочатку почали сприяти появі ворогів серед своїх колег. Але це була чверть біди.

Потім неофіти-революцінери замість того, щоб вирішувати питання стабільної економіки і громадського спокою (а це і створює інвестиційний клімат) кинулися боротися з православною церквою, хоча логічно було б налагодити з нею стосунки. Провладна на той час буковинська газета робить рубрику «Геть московського попа» постійною, і на теренах області починають впроваджувати технології перепідпорядкування храмів. Отож невдовзі губернатор Микола Ткач побачив під будинком з левами не вдячних прихильників, а розлючених вірян, що, безумовно, було свідченням досягненень нового курсу.

Ще однією геніальною ідеєю було перевиховати мультикультурну (за фактом) Україну, і трохи наставити її на «шлях істинний» монокультури і моноісторії. Настрої російськомовних мешканців і румунів не забарилися проявитися…
Звісно, таким чином виборча база «біло-блакитних» та інших опозиціонерів почала зростати, хоча вони не вдавалися ні до яких політичних кроків і фактично перебували в нокауті.

До кінця 2005 року влада вже так багато зробила для опозиції, як ніколи не робила для себе. І фактично програвала їй за рейтингами (в цілому в Україні). Цікавий наслідок люстрацій і пошуку ворогів! Очевидно, коли їх шукаєш, то обов’язково знайдеш, навіть якщо б їх і не було…

КАРТОПЛЯ ЗА 3 ГРИВНІ

Починаючи від 2000-го, громадяни почали набувати нову звичку – не запасатися картоплею. Стійка і достатньо низька ціна спонукала до буржуазної привілеї купувати кілька кіло за потребою. Та 2005-й повернув радянський стереотип запасів до життя. Колись найбільш дешевий і ходовий продукт раптом почав зростати у ціні і піднявся аж на 500%. Звісно, таке могло спантеличити кого завгодно. Принагідно зауважимо, що досить швидко зростали і соціальні виплати, і зарплати, але… Не так швидко, як картопля.

Цікаво, до речі, ознайомитися з таблицею ринкових цін у Чернівцях 2005 року. На той час вони сприймалися як справжня катастрофа.

Яловичина 20 грн, свинина 30 грн, курятина 18 грн, цукор 3 грн, молоко 1, 80 грн, апельсини 8 грн, банани 4 грн.

Особливо вражали буковинців (звісно й українців) ціни на м’ясо. Боротьба з ними нагадувала за логічністю ту ж люстрацію.

Після всього відбулося передбачуване перше звільнення прем’єра Тимошенко. Передбачуване, тому що з’їдання революцією своїх дітей – явище настільки банальне, що увійшло в прислів’я усіх народів. Адже найчастіше революція пропонує не стільки нові цінності, скільки нові методи ведення політичної боротьби. І ці методи подекуди нагадують канібальство. Пропонуються не нові цінності, а нові правила (під виглядом нових цінностей).

ЯК ТОМЕНКО З ЧЕРНІВЧАНАМИ СПЕРЕЧАВСЯ

Заступник прем’єра з гуманітарної політики Микола Томенко не боявся оригінальних кроків. Жертвою чи не першого з них стала наша землячка Ані Лорак, місце якої на Євробаченні зайняли « Ґринджоли» зі своєю незабутньою композицією «Разом нас багато». Наша лялька Кароліна, звісно, очманіла. Гадаю, вона вперше у житті подумала про політику. І одразу ж негарними словами.

Європейська спільнота оцінила «музичку» франківських музикантів, поставивши їх на передостаннє місце. Мене завжди цікавило: хто ж посів останнє? Що ж вони таке видали? Це, вочевидь, було щось виняткове.
Зайвий раз довівши, яким недоречним є втручання влади у будь-які процеси, які відбуваються самі по собі, Томенко все ж залишився задоволеним і вирішив ще перевиховати іншого нашого земляка Яна Табачника.

Мені, до речі, здалося показовим, що постраждали саме наші земляки. Чернівці славні не революціонерами, а махровими обивателями. Тут їхня мала батьківщина. Специфіка місця. А обивателі від революцій страждають першими. Тому що, як правило, не встигають зробити нові ставки. Не вистачає фантазії і сміливості.

Так Іво Бобул після революції навіки «випав з обойми», а Кучма, подейкують, любив послухати голосистого буковинця під чарчину. Чим завинив Іво? Модерний Ющенко змінив автохтонного Бобула на європейський вектор Елтона Джона.

А була ж ще історія з чернівчанином Ліхутою, який надовго після подій 2004-го перебрався з Таїсією Повалій у Росію. Це знов таки про вміння революціонерів шукати ворогів. До речі, з історії відомо, що обиватель завжди перемагає революціонера. Чомусь завжди так…

Однак повернемося до Томенка і Табачника. Об’єднавши в одному смисловому ряді Табачника і Кобзона, і докоряючи за трохи сумнівну, але цілком звичайну участь у передвиборчих концертах (за Януковича), міністр припустився смішної і страшної помилки, після якої пролунав страшенний грім. Табачник, використавши той самий смисловий ряд із Кобзоном, почепив жовту зірку і заявив про переслідування за національною ознакою. Яку ж зірку треба було чіпляти Бобулу?

Вже не з’ясувати, чи справді мав на увазі Томенко щось антисемітське. Але відповідь завжди доволі підлесливого Табачника була куди гучнішою за всі виступи Томенка. Європейська спільнота, яка при одній згадці про єврейське питання розвиває шухер небаченої сили, почала хвилюватися: «Що ж відбувається в Україні?».

Зворотній крок на демарш Табачника, по-своєму, також був артистичним. Табачнику відповів не Томенко, а єврей і (що цікаво) чернівчанин – український поет Фішбейн. Фішбейн відповів Табачнику пафосно, натякнувши про «пігмеїв духу, які хочуть стати поряд з титанами». І про те, що на «Україні треба бути українським митцем», і, буквально, ставлячи у приклад себе. Втім, звертався він до Табачника – «маестро». Залишаючи можливість для стосунків і одночасно отримуючи політичні дивіденди. Фішбейн також був не позбавлений рис махрового чернівецького обивателя.

Головна ж хохма, яка залишилися за лаштунками, та, що проукраїнський Фішбейн був громадянином Ізраїлю, а Табачник, зрозуміло, із своїм неукраїнським щастям, громадянином України. Подібні фатальні «дрібниці», до речі, весь час залишаються за лаштунками, поза увагою. Особливість журналістики нових часів.

І НАРЕШТІ ПРО ДИЗАЙН НІГТІВ

Перший фестиваль дизайну нігтів відбувся у Чернівцях у 2005 році. Місто, яке посідало того часу перше місце за кількістю салонів краси на жіночу душу населення, зробило ще один крок для втілення всіх гламурних мрій. І подумалося, що, за великим рахунком, у Чернівцях набагато більше людей, які по-справжньому розуміють, що таке нігті і що на них можна намалювати, ніж тих, хто розуміється на політиці і політиках. І якщо нахабно перекрутити слова Достоєвського про красу, що рятує світ, то саме інтерес до салонів краси – покращить це місто. А інтерес до політики поки що такого ефекту не давав і не дає…