Він не вийшов із бою…

Віктор ЗАВАЛЬНЮК (12 лютого  1984 –  27 квітня 2019) народився в Чернівцях. Виховувався у дитячому будинку в Хотині.
Учасник Майдану. Коли почалася війна на Сході, пішов добровольцем і воював у найзапекліший період. Був бійцем-десантником 7 роти 25-ї окрема повітряно-десантної бригади Високомобільних Десантних Військ, Псевдо – Козак.
Найбільше, про що мріяв Віктор, – мати свою власну домівку, мати свою родину, дітей…
Не судилося… Жорстока сирітська доля… Йому при житті не дали належного.
Різні люди прагнули допомогти Віті й допомагали. Він це  цінував. Може, він не виправдав чиїхось сподівань, але такою вже була його натура,  а отже й доля. Може, не завжди дякував словами, але  ж допомагали не заради  подяк. Просто хотіли, щоби він був щасливим.  Але вживатися в соціум після дитячого будинку, після домівки-вокзалу, адже сиротам не давали ні житла, ні прописки,  після Авдіївки було  не просто важко, а, мабуть, неможливо…
Про це ми неодноразово говорили, сперечалися, ходили на прийом до мера Чернівців, знову шукали виходу, читали вердикти від чиновників на кшалт цього: «Відповідно до пунктів 15, 37 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні, на квартирний облік беруться громадяни, які постійно проживають, а також зареєстровані у даному населеному пункті, житлові приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на квартирному обліку. Тому надати гр. Завальнюку В.В. будь-яке житло немає законних підстав»… Але й  далі  боролися з бюрократичною машиною. Та закон був проти Віктора.   Пункти 15 і 37 стали для нього домокловим мечем. А відтак знову відмова: «Нададти заявнику кімнату у гуртожитку немає можливості в зв’язку з тим, що у власності територіальної громади міста відсутні житлові будинки із статусом гуртожитку».

Нема такого закону і права, щоби воїну надали ту допомогу, яка йому потрібна? Невже так важко бути справедливим і чесним по відношеню до стражденних?

Він помер. Тепер згідно з законом, притулок в нього є. Останній притулок.  ДОМовина…

Чернівці попрощалися з захисником України 30 квітня 2019.

«Не збагнути тепер, хто був  правий  з нас
В суперечках палких між собою.
Стало не вистачати його лише в той час,
Коли він не вернувся з бою
»…

Говорять його друзі,  побратими, небайдужі люди:

Апостол Карпатська Січ, побратим, доброволець:  «Його мати була Україна, він любив її понад усе…»

Отець Олександр Коцюр, військовий капелан ХСП, священик із Кам’янець–Подільської дієцезії:  «Мені дуже прикро. Ця людина була в процесі пошуку істини. Козак за покликом серця й душі. Вільний від усього, а ще вільниший вже, бо пішов до Бога. Дякую тобі, Боже, за дар життя Віктору Козаку. Прийми його і дай йому вічну радість та мир».

Ніна Гончарук, авторка  та ведуча програми «Герої» УКРАЇНСЬКЕ РАДІО, Заслужена журналістка України, Київ:  «Давайте помолимося,  друзі, за сироту! Козаки 4 сотні Майдану, воіни 25 Дніпровськоі Повітряно-десантної бригади! З вами пліч–о–пліч Козак Вітя пройшов Майдан, 2014-15 роки, Авдіївка… Іро (Ірина Голуб та Вододимир Парасюк), пам’ятаєте, як ви, львівські волонтери, споряджали Віктора з Яворівського полігону на передову? Вітя Завальнюк пішов на небо…на землі Україна була для нього мачухою. Пробач, юначе, пробач синку…М‘якеньких тобі хмаринок».

Василь Клинок, художник: «У житті багато є несправедливого, і не кожному доля посміхається.Тобі, синочку, випала важка дорога, і ти пройшов її з гідністю, за свій короткий, даний Богом шлях. Прощай синочку, земля тобі пухом і прости нас».

Богдан Гайдамака, товариш, Чернівці: «Вітю, вічна пам’ять тобі. Нехай Бог пригорне твою душу і вона буде завжди у вічному спокої. Пробач нас, що не завжди приділяли увагу, що не змогли домогтися справедливості на цьому грішному світі. Царство Небесне тобі…»

Лариса Ключевська, освітянка, доброчинець:  
«Чернівцям боляче…дуже… нестерпно…
Найкращі… діти твої,…Україно,
Не завжди нами …обігріті…
Не завжди нами …зрозумілі…
Не завжди нами…підтримані….
Йдуть… у Вічність… Мовчки..
А ми..залишаємось тут…
З докорами сумління… і пам’яті…Світла пам’ять!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!

Тетяна Спориніна,
товаришка Віті Козака

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *