Завершив свій земний шлях Віктор Павлович Мотовилін, людина непересічної долі і твердого характеру, наполеглива у досягненні мети, чудовий організатор і роботяга.
Він пройшов усі щаблі кар’єри, не втрачаючи при цьому людської гідності. До 90-х років працював на посаді третього секретаря обкому партії, куруючи, як фахівець, сільське господарство Чернівецької області.
А наостанок доля поставила його на захист природи й життя – в буквальному сенсі, коли
1989-го відомчі природоохоронні інспекції об’єднали в Комітет з охорони природи (за минулі роки фігурував під багатьма назвами). Як відомо, після Чорнобиля (1986) та чернівецької алопеції (1988) прокинулася екологічна свідомість людей. Натомість партія і партійці не надто користувалися любов’ю та повагою. Відтак призначення Мотовиліна ми, екологи, сприйняли із побоюванням, що партійний бонза і не фахівець зруйнує все позитивне, що вже було набуте.
Та сюрпризи лише починалися. Перше, що зробив на новому посту Віктор Павлович, – зібрав загальні збори різномастого колективу й оголосив: «Я – аграрник і ним лишаюся, ви – природоохоронники. Моє завдання керівника – забезпечити умови праці, ваше – ретельно виконувати свої обов’язки». Питання непрофесіоналізму одразу зникло. А далі Мотовилін учився: входив у тонкощі справи, уважно дослуховувався до підлеглих, у суперечках визнавав свої помилки і навіть за потреби вибачався, що досі було нечуваним явищем.
Важливим завданням стало «вибивання» приміщення під нову організацію. Віктор Павлович натиснув, де треба, своїм натрудженим плечем – і через місяць комітет отримав власне приміщення просто у центрі Чернівців – навпроти будинку з левами. За півроку всі 10 районних інспекцій теж отримали приміщення.
А чого варті природоохоронні органи без мобільності? Не пройшло й півроку, як у країні суцільного дефіциту всі районні інспекції, а також обласний комітет отримали автомобілі. Екологічні питання ставали чи не найголовнішими – і найсуперечливішими, відтак постала проблема забезпечення екологічної гласності. Власна газета допомогла б об’єктивно висвітлювати екологічні проблеми області, ставши рупором держуправління екології. Віктор Павлович сказав свої знамениті «Кх-кх», подумав – і за місяць газета профспілок «Практика» почала випускати екологічні вкладки майже в кожному номері, а надалі й видавати повні екологічні випуски.
Екологічні активісти вимагали тоді радіаційного моніторингу довкілля. «Це так необхідно?» – порадився зі співробітниками Віктор Павлович. За деякий час у двох пунктах Чернівців запрацювали датчики.
Мотовилін доклався і до розвитку природно-заповідного фонду Буковини. Коли я висунув пропозицію про необхідність створення національного природного парку (НПП) на Буковині біля Вижниці площею 2 тис. га, він запитав: «Чому так мало? Якщо робити, то робити!». Серед фінансового року він «вибив» кошти, залучив науково-дослідні установи, і за кілька років НПП «Вижницький» зі слова став плоттю.
Не оминули нас і церковні справи. Після отримання Україною незалежності більшість колишніх переслідувачів релігії – комуністів – навернулась до Христа, тож чіплятися до священників стало якось «не комільфо». І тут трапилася надзвичайна подія: при самовільному розширенні дороги на спуску до Свято-Іоанно-Златоустівського монастиря у с.Хрещатик бульдозерами скинули весь ґрунт на прилеглий схил, знищивши смугу водозахисних зелених насаджень. З боку Заліщиків це виглядало злісною наругою над природою. Треба було вживати відповідних заходів.
Віктор Павлович після важких вагань доручив це мені. Я цілий день «відловлював» настоятеля монастиря отця Володимира, змусив його підписати протокол, а на обвинувачення у переслідуванні вірян порекомендував йому уважно вивчити Святе Писання і знайти місця, де Господь заповідав не псувати довкілля.
Рахунків у банку вони не мали, бо «пухли» виключно за кошти мирян. Пошуки банківських рахунків у єпископаті в Чернівцях виявилися невтішними, до того ж там відкараскалися від ганебного вчинку монастиря. Однак останнім документом у мою папку «Сльози отця Володимира» було підтвердження про сплату всієї суми позову на понад 10 тисяч тодішніх карбованців. Це був перший – і, здається, єдиний – прецедент покарання безбожних порушників природоохоронного законодавства в історії новітньої України.
Віктор Павлович став зачинателем нової обласної екологічної служби і завдяки своїм організаторським здібноостям успішно розбудував її структуру.
Із його уходом в іншій світ завершилася ціла епоха природоохоронної справи Буковини. Тож нехай зберігається світла пам’ять про цю непересічну Людину!
Віталій КОРЖИК, еколог
