Вибори на носі: всюдисуща політика, якої ніде немає

Президентська кампанія офіційно ще не розпочалася, а її інтрига уже встигла змінитися. Після вивчення останніх рейтингів питання, як Порошенку вдасться зберегти владу, змінилося на цікавість: хто не дасть Тимошенко виграти. До списку претендентів додалися Роман Безсмертний і Дмитро Гнап, але вони виглядають занадто слабко «прокачаними», щоби серйозно втрутитися у боротьбу за високі позиції. Восени, напевно, долучаться ще й інші фігуранти –  хто жартома, хто всерйоз але таке враження, що ніхто до виборів завчасно не готувався.

Це дивовижний національний феномен: українське суспільство надзвичайно політизоване, проте політикою в буквальному сенсі слова тут майже ніхто не займається, навіть самі політики. «Народний фронт», який так, здавалося, вдало розставив своїх людей 2014 року, нікого цікавого висунути не в змозі – і далі виштовхує наперед Яценюка, від якого народ уже недвозначно верне. Парламентською фракцією «фронтовиків» керує, тобто саме громадською роботою займається людина – антонім до слова «харизма», Максим Бурбак.

У «Самопомочі» теж не знайшлося дублера Андрію Садовому, чиї показники підтримки нестримно покотилися вниз. Партійну фракцію очолює Олег Березюк, не такий безнадійний випадок, як із Бурбаком, але це також абсолютно невідомий народу політик. Садового замінити на президентських виборах ніким.

Що вже казати про Петра Порошенка. Зараз у нього стався – очікуваний узагалі-то –  затик: за жодних обставин бачити його в президентському кріслі ще один термін не хоче половина громадян країни. Ніж намагатися якимись неймовірними – і, головне, невідомо якими – зусиллями переломити за час, що залишився, ситуацію на його користь, легше було б зрушити якусь більш прийнятну й не настільки дратівливу для мас кандидатуру від БПП, ніж сам ПП, але таких просто немає. Парламентським керівником фракції є Артур Герасимов, але будь-яка спроба розкрутити таку фігуру приречена – зокрема, через велику кількість скелетів у його шафі. Утім, ніхто й не збирався розкручувати якогось наступника Порошенка: сама думка про це противна Банковій, де рогами вперлися у варіант А, тобто П, й нікого іншого бачити не бажають. Що робити, якщо перший виявиться непрохідним? Рвати на собі волосся? Політика цієї політичної сили починається й закінчується там, де починаються й закінчуються види на владу Петра Олексійовича? Яка мудра стратегія.

Зі стратегією в нас узагалі біда. Відсутність гри в довгу, розрахунок лише на ближню кон’юнктуру, із наміром далі якось домовитися й пропетляти, призводить до того, що відсутні злагоджені команди, пошук цікавих кадрів, лавки зухвалих запасних гравців та адекватні плани, ті самі А, Б і В. Те, що взагалі-то й заслуговує називатися політикою.

На виборах у Туреччині, які щойно відбулися, несподівано потужно зіграв політик учора ще другого плану. Мухаррем Індже в Народно-республіканській партії представляє групу, яка конкурує з лінією давнього керівника НРП Кемаля Киличдароглу. Для Ердогана партійний патріарх як опонент був би зручнішим, але в НРП відступили від традиції й висунули талановитого оратора Індже. Саме передвиборний мітинг у Стамбулі на його підтримку, який перевершив за чисельністю величезні демонстрації прихильників Ердогана, вразив спостерігачів. Так, яскравий новачок вищої ліги програв, але тепер у опозиції є очевидний лідер, якого так не вистачало тривалий час. Розкіш рушити вперед несподівану фігуру може дозволити собі лише партійна структура, яка вже зараз вибудовує гру на наступну президентську й парламентську кампанію.

Обговорювати питання, чия політика оптимальна для України, поки передчасно. Нехай з’явиться хоч якась, а не ось оце усе.

Леонід ШВЕЦЬ, політичний оглядач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *