НЕ ВТРАТИТИ ШАНС. МОЖЛИВО – ОСТАННІЙ

оптимістичний прогноз

Буркут“Друга Українська республіка”, створена у 1991 році, доживає останні дні. Фактично відбулося логічне завершення занадто довгого існування Української РСР, що догнила повністю й почала розпадатися на шматки. Їй на зміну іде “Третя Республіка”, яка має будуватися на сучасних зразках, без повсюдної корупції та повної безвідповідальності влади перед народом. Саме цього вимагали українці на майданах під час Революції Гідності.

Що змінилося за рік в українській політиці?

Політична система нашої держави визначається як “парламентсько-президентська”, в якій уряд формується парламентом, а президент лише пропонує Верховній Раді на затвердження кандидатури міністрів оборони, внутрішніх та закордонних справ. Відповідальність за роботу уряду несуть ті, хто його формував – парламентська більшість. Президент же відповідає за внутрішню і зовнішню політику держави, її оборону і безпеку. Він також є гарантом Конституції.

На початку 2014 р. влада в Україні помінялася внаслідок народного повстання. Президент Янукович ганебно втік до Росії, підконтрольний йому уряд припинив свою діяльність. З легітимних центральних органів влади залишилася тільки Верховна Рада. Її новообраний глава Олександр Турчинов деякий час виконував  обов’язки тимчасового президента. А новий уряд очолив Арсеній Яценюк. Скориставшись подіями в Україні, сусідня Росія вкрала у нас Кримський півострів і розпочала агресію на Донбасі. Щоб виправдати свої злочинні дії, вона оголосила нову українську владу “фашистською хунтою”, тобто незаконним органом, заснованим на грубому насильстві.

Проте українці, незважаючи на всі труднощі, зуміли гідно провести президентські й парламентські вибори, легітимність яких визнало міжнародне співтовариство. Верховна Рада восьмого скликання минулого тижня розпочала роботу і днями вже сформувала уряд. Російські пропагандисти втратили будь-який привід для використання свого звичного виразу “хунта” щодо законних органів центральної української влади.

Перед Україною відкрився реальний шанс проведення необхідних реформ і повноправного входження у сім’ю європейських народів. Вперше в історії свого незалежного існування ми маємо проукраїнську більшість Верховної Ради та уряд, до складу якого включено відомих у світі реформаторів, вихідців із зарубіжних країн. Впродовж 23 років наша держава була заручницею проросійських настроїв донецького і кримського електорату. Цього року він опинився в омріяному російському “раю” і не заважав українцям обирати політиків, орієнтованих на європейське майбутнє, а не на імперське минуле.

До парламенту потрапило чимало нових людей, у тому числі тих, хто відзначився на Майдані й на фронті. Перед початком засідань дехто з бійців пообіцяв побити тих нардепів, що приймали звірячі “закони” від 16 грудня, котрі спровокували кровопролиття на Майдані. Ласі до “смажених” фактів репортери з нетерпіння очікували сенсаційних картинок з розбитими носами та закривавленими сорочками, але не дочекалися. Наразі запеклі парламентські сутички відкладено, адже депутати зайнялися ділом. Багато їхньої енергії поглинуло формування коаліції, до складу якої увійшли члени Блоку Петра Порошенка, Народного Фронту, Радикальної партії Олега Ляшка, “Самопомочі” й “Батьківщини”.

Коаліція й опозиція

В коаліційній угоді передбачені реформа судів, відмова від змішаної системи виборів, децентралізація влади, скасування недоторканості нардепів, президента і суддів. Крім цього, Україна відмовляється від позаблокового статусу, поступово припиняє державне фінансування шахт, помітно збільшує витрати на армію, а також запроваджує значне подорожчання комунальних послуг. Рядовим громадянам не варто сподіватися, що найближчим часом їхнє життя покращиться. Навпаки, наступний рік буде ще складніше, ніж нинішній.

Члени коаліції вирішили не бавитися у популізм, а відразу попередили про труднощі й складнощі, як чекають українців у найближчому майбутньому. Це нове явище для вітчизняної політики: раніше політикани обіцяли простолюду золоті гори, проте обіцянки свої й не збиралися виконувати. Цього разу говорять жорсткі й не дуже приємні речі. До того ж у суспільстві існують критичні настрої щодо більшості вже відомих політиків, які увійшли до коаліції. Натомість частина нових народних депутатів, занесених до сесійної зали парламенту революційною хвилею, заявили про свою опозиційність до парламентської більшості. Серед них такі популярні фігури, як лідери “Правого сектору” Ярош і Береза, сотник Майдану Парасюк, заступник дніпропетровського губернатора Філатов й деякі інші. Вони збираються формувати власну депутатську групу, проте ще не мають достатньої кількості членів – потрібно не менше 19-ти. Втім, ця нова опозиція обіцяє підтримувати реформаторські кроки більшості, спрямовані на зміцнення Української держави.

Проте є й інша опозиція. Про свою незгоду з наміченим курсом нової влади заявив Опозиційний блок, до складу якого входить чимало вчорашніх “регіоналів”. За чисельністю він є третім після партій Порошенка і Яценюка. Слід сподіватися, що його протистояння з правлячою коаліцією буде жорстким. Вчорашні соратники Януковича робитимуть все можливе для блокування реформ, оголошених новою владою. У зриві реформ зацікавлена насамперед Москва – успішна Україна означає повний крах путінської влади. Росіяни не простять ні безумного кровопролиття на Донбасі, ні погіршення власного життя через імперські авантюри “лідера російської нації”. Тому грошей на своїх прибічників в Україні Путін не шкодуватиме.

Краще жорстка правда, ніж солоденькі ілюзії

Росіяни вже відчули негативну дію західних санкцій проти влади РФ. Але й українці матимуть у найближчому майбутні серйозні проблеми, пов’язані з війною та падінням власного рівня життя. У багатьох людей ще існують наївні сподівання на те, що все миттєво зміниться на краще, причому без особливих зусиль з їхнього боку. Проте революції завжди ведуть до серйозних випробувань для переважної більшості населення. Старе не відходить без бою. А в країні іде справжня війна між минулим і майбутнім, вона навіть не дійшла до кульмінації. Розвалюється стара економіка індустріальної доби, сотні тисяч мирних мешканців мусить покидати рідні домівки, щоб врятувати життя. Тисячі жертв вже принесено молоху війни, й невідомо, скільки людських життів ще забере спровокована Путіним кривава бійня.

Архаїчна українська економіка, в якій значне місце займають галузі, закладені у першій половині минулого століття, нездатна винести новий тягар. Необхідно терміново дати поштовх модернізації, яка створить нові робочі місця із гідною оплатою праці, дозволить вільно розвиватися дрібному та середньому бізнесу.  Насамперед же права громадян повинні бути захищеними не на словах, а на ділі, лише тоді розкриється енергія мільйонів – запорука розвитку країни.

Якщо нова влада прагне справжнього успіху реформ, вона має бути гранично чесною з народом і пояснювати суспільству кожен свій крок. Об’єднання зусиль активістів громадянського суспільства і державного апарату здатне кардинально змінити нашу країну, дати їй шанс успішного розвитку. Можливо – останній впродовж життя нинішнього покоління.

Ігор Буркут, політолог.

Песимістична дійсність

За лаштунками демократичних декорацій

Тим часом, процес «доживання» «Другої республіки» і становлення «Третьої» триває зовсім не безболісно. Система не здається. Попри створення нового, «технократичного» уряду – важко не помітити, що методи і способи його створення, як і багато інших нюансів, залишаються старими.

При створенні уряду начебто відмовилися від партійних квот – разом з тим, боротьба за портфелі між партіями була запеклою. Заяви про відкритість і прозорість цього процесу не озвучував хіба ледачий депутат – і водночас розподіл посад відбувався за закритими дверима і переважно під покровом ночі. Керівниками міністерств стали, серед інших, іноземці з бездоганною репутацією – втім, від роботи в уряді Яценюка публічно і категорично відмовився поважний в активістських незаангажованих колах екс-міністр охорони здоров’я Мусій. А історія про «пакетне голосування» за «міністра неіснуючого міністерства» Юрія Стеця – варта окремого абзацу.

Як відомо, просто перед остаточним затвердженням домовленостей коаліції про персональний склад майбутнього уряду зненацька виникла ідея створити так зване «міністерство інформації». Начебто з метою протистояння російській пропаганді. Оскільки питання про призначення урядовця виносили на голосування «в пакеті», то позитивне рішення по ньому прийняте: маємо міністра інформації. Наразі – без структури, яку він мав би очолювати.

Створення нового центрального органу виконавчої влади відбулося без обгрунтування, без обговорення з широкими колами експертів, напівтаємно, з попереднім запевненням «потенційного міністра» про неактуальність цієї дії (про це він роздавав інтерв’ю буквально того ж вечора, коли приймалося рішення), у спосіб, який нічим не відрізняється від прийняття сумнозвісних «законів 16 січня»: коли президент мало не вночі з’явився на засіданні «своєї» фракції і «переконав» її прийняти потрібне рішення. Саме тому викликало спротив у журналістських колах.большой_брат

У вівторок-середу своє несприйняття запровадження нового міністерства висловили низка журналістських організацій, серед яких рух «Стоп Цензурі», Незалежна медіа-профспілка України та інші, активісти пікетували парламент. Журналісти Чернівецької області звернулися до Верховної Ради України та президента з заявою, що «такі дії є наступом на свободу слова, спробою встановити контроль над ЗМІ та створити новий інструмент пропаганди, подібний до того, який діяв в часи совєтчини» і вимогою схаменутися. НМПУ також заявила, що «вважає, що ще не пізно провести громадські слухання на тему інформаційної політики, залучивши до них всі зацікавлені сторони», оскільки сукупність фактів про методи створення цього міністерства і відсутність економічного обгрунтування необхідності цього «викликає великі сумніви щодо реальної мети створення цього міністерства».

Директор Інституту Медіаправа Тарас Шевченко оприлюднив позицію інституту, що Верховна Рада України не має повноважень сьогодні розглядати питання призначення Міністра інформаційної політики, оскільки такого міністерства не існує: «Закон України про Центральні органи виконавчої влади визначає: Ст. 5. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. 1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. {Ч. перша ст. 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N795-VII (795-18 ) від 27.02.2014} Таким чином для створення Міністерства потрібне рішення Кабінету Міністрів України. Призначення Міністра можливе лише після рішення про створення міністерства. Ми вважаємо, що питання голосування за міністра з питань інформаційної політики має бути зняте з порядку денного сьогодні. Кабінет міністрів має представити положення про Міністерство, публічно обговорити його функціонал і лише після затвердження міністерства Верховна Рада може голосувати за призначення Міністра».

Наступного дня з’явився проект положення про неіснуюче наразі міністерство. «Мінстець» збирається реєструвати медіа і затверджувати стандарти для ЗМІ», – написала про це «Українська правда».

Правдошукачів не переконують. Їх ліквідовують

А хто повірив у те, що гнила система впала – поспішив. Її відхід – драматичний, а іноді й кривавий.

У Чернівцях, наприклад, за короткий час двічі була пограбована редакція газети «Час». Грабіжники не взяли більш цінних речей, натомість винесли редакційні ноут-буки з важливою інформацією. Міліція так мляво проводила розслідування першого пограбування, що злочинці не посоромилися прийти вдруге. Журналістська спільнота Буковини звернулася з відкритою заявою до начальника УМВС в Чернівецькій області з приводу бездіяльності правоохоронних органів щодо розслідування злочинів проти журналістів та засобів масової інформації. «Ситуація з газетою «Час», на жаль, не є поодинокою. Досі немає результатів розслідування випадку погроз журналісту сайту «Букньюз». З незрозумілих причин затягується розслідування кримінального провадження за фактом незаконної відеозйомки журналістів В.Довганичем, яке мало місце понад рік тому. Не встановлено, хто замовник і співучасник цієї брудної провокації. Попередня відповідь УМВС на звернення НМПУ по хід розслідування цієї справи звелась до відписки та не містила інформації по суті. При цьому, останнім часом проти ЗМІ Буковини різними особами, які презентують себе як громадських діячів, висунуто серію звинувачень та написано ряд заяв до правоохоронних органів. Поза тим, що деякі з них вражають своєю безглуздістю, журналісти замість виконання свого професійного і громадянського обов’язку, змушені витрачати робочий час на спілкування з слідчими, написання пояснень та ін».

Днями громадськість сколихнула інформація про гучне вбивство на Донеччині: у селі Богородичному знайшли тіла головного редактора газети «Кримінальний експрес» Олександра КУЧИНСЬКОГО та його дружини Віри. Невідомі жорстоко зарізали господарів. Судмедексперти виявили на тілах загиблих численні ножові рани. Правоохоронці розпочали кримінальне провадження. Олександр Кучинський провадив не лише журналістську діяльність, він був автором багатьох книжок із дослідження кримінального світу. Та слідчі розглядають кілька версій подвійного убивства: професійна діяльність та заволодіння особистим майном. Чи зникло щось із будинку – поки невідомо. У лютому медійникові мало виповнитися 48 років.

Один з керівників ГО «Антикорупційний комітет Майдану» Олександр КОСТРЕНКО вбитий 30 листопада на орендованій квартирі в Києві. Його труп з численними ножовими пораненнями та травмою голови знайшов активіст цієї ж організації. Правоохоронці розглядають ряд версій: професійна діяльність, корисливі спонукання та інші. Триває слідство.

Маріанна АНТОНЮК, “Версії”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *