Маніпуляції соціологічними рейтингами – найтоксичніший тренд нинішньої кампанії

«У другому турі Гриценко перемагає Порошенка і Тимошенко», «Тимошенко знов випередила Порошенка в рейтингу», «Бойко лідирує в президентському рейтингу в Одеській області». Бачили такі заголовки?

Уважні люди, які не лише читають заголовки, а й заглядають у текст і зіставляють факти, можуть розібратися, що до чого.

Що Гриценко нікого не «перемагає», бо результати соціологічних опитувань, у тому числі й згаданого, не дають йому підстав сподіватися на вихід у другий тур.

Що показники 18,8 і 18,2, які мають Тимошенко й Порошенко за результатами цього опитування, відрізняються на 0,6 відсоткового пункту, а похибка – 2,2. Це значить, що рейтинг у Тимошенко й Порошенка однаковий.

Що в Одеської області президента нема. У Львівської теж. І в Нікополі нема. Президент України обирається більшістю виборців, які взяли участь у голосуванні в усій Україні. Тому «обласні рейтинги» – дешевий маніпулятивний піар.

Уважні читачі пригадають також, що бачили компанію «SeeTarget», яка досліджує регіональні успіхи Бойка та її керівника – у базі псевдосоціологів.

А читачі, наділені довгою пам’яттю, пригадають 2004 рік і схвильовану Ольгу Балакірєву, керівницю центру «Соціальний моніторинг», а тепер – голову правління Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка. Разом із тим же Яременком, який очолював тоді УІСД, вона озвучувала результати екзит-полу, вигідні для кандидата Віктора Януковича. Ось докладна історія сумнівних екзит-полів для тих, кому цікаво. Це вчинок, який не має терміну давності – після нього усі цифри, поширювані пані Балакірєвою та її організацією, не мали би брати до рук усі медіа, що себе поважають.

Втім більшість читачів, на жаль, не уважні, не прискіпливі й не мають довгої пам’яті. Вони бачать заголовок «Тимошенко не виходить у другий тур» і вірять, що таки не виходить — хоча ні про що подібне результати опитувань не свідчать. Не кажучи вже про те, що за місяць може змінитися геть усе. Вони не завжди розуміють, що результат соціологічного опитування – не прогноз, він не відповідає на запитання «Хто стане президентом?» Але, впливаючи на рішення виборців, працює як самоздійснюване пророцтво.

Маніпуляції рейтингами – найбридкіший, найтоксичніший тренд цих виборів. Вони були й раніше, але ніколи не бували настільки масовими, нав’язливими й нахабними.

Ось чотири головні типи маніпуляцій, які ми постійно фіксуємо в наших моніторингових дослідженнях.

Хибне трактування результатів опитувань. Тут відзначаються і самі журналісти, й псевдоексперти (часто на зарплаті у штабів), яким ЗМІ дають слово. Маніпулятивні припущення й перекручення можуть бути якими завгодно: Зеленський і Тимошенко пройдуть до другого туру виборівдо другого туру виходять Зеленський і ПорошенкоМороз – реальний конкурент Тимошенкоприбічники соціалізму = виборці КаплінаЛяшко має шанс на другий турТимошенко втратила шанс на другий тур, вже згадувана «перемога» Гриценка у другому турі тощо. Не дивуйтесь, якщо завтра прочитаєте про дедалі більші шанси Миколи Габера зустрітися в другому турі з Русланом Риговановим. І хоча щотижня поважні соціологічні контори виступають із закликами й роз’ясненнями, медіа не припиняють виколупувати з результатів соцопитувань сенсації, яких там нема, та обґрунтування для припущень і тверджень, вигідних власникам, замовникам і політичним патронам.

Дослідження сумнівних організацій. Фігуранти бази псевдосоціологів та інші дослідницькі бренди, ще не зафіксовані мисливцями на фейки, готують саме таку соціологію, яка потрібна власникам медіа та їхнім політичним протеже. Вілкул випереджає Бойка, Бойко наздоганяє Порошенка, Тимошенко поступається Ляшку, а на додачу до цього – відповіді на запитання «Хто, на вашу думку, стане президентом?» чи «Яку пару хотіли би бачити в другому турі» (маніпулятори розраховують на те, що аудиторія не зверне уваги на формулювання). Вінець маніпуляцій такого типу – підміна соціології ставками букмекерів, про яких мудрі таксисти кажуть: «вони ризикують своїми грошима, отже, точно знають, на кого ставити».

Сюди ж віднесемо дослідження з невідомим замовником. Тут ситуація складніша. У законі «Про вибори Президента Україні» сказано:

«1. Підприємства, заклади, установи та організації, що проводять опитування громадської думки, мають право оприлюднювати результати опитування, пов’язаного з виборами, із обов’язковим зазначенням часу його проведення, території, яку охоплювало опитування, розміру та способу формування соціологічної вибірки опитаних, методу опитування, точного формулювання питань, можливої статистичної похибки.

2.Інформаційні агентства, засоби масової інформації в разі поширення результатів опитування громадської думки, пов’язаного з виборами, зобов’язані зазначати повну назву організації, яка проводила опитування, замовників опитування, а також інші відомості, зазначені у частині першій цієї статті». Тобто соціологічні контори, оприлюднюючи результати опитувань, не зобов’язані називати замовників. А ось медіа, якщо хочуть поширити ці результати, – зобов’язані. Що ж робити, якщо замовника не називають самі дослідники? Із закону випливає: не публікувати. Насправді ж соціологічні контори в більшості випадків не називають замовника, а медіа радо поширюють результати як є, ігноруючи цю вимогу закону. Я не пригадую в жодних публікаціях згадок про те, що журналісти звернулися до дослідників із проханням назвати замовника, але ті відмовили. Можливо, якби зверталися й вимагали розкривати, то й соціологічні контори, й їхні замовники перестали би шифруватися.

Цифри, вирвані з контексту. Вже згадувані «регіональні рейтинги», «найбільший рейтинг серед молоді», «Ляшко бореться проти зростання тарифів найкраще». Можна не сумніватися, що серед кандидатів знайдеться переможець у номінації «гарне волосся», «довга борода», «красивий голос» і «стрибки в довжину», але все це не стосується намірів виборців проголосувати саме за цих кандидатів.

Замовчування результатів, вартих довіри. Київський міжнародний інститут соціології, фонд «Демократичні ініціативи», Центр імені Разумкова – організації, які мають авторитет, дотримуються норм професійної етики та не маніпулюють результатами. Але в момент, коли рейтинг очолив кандидат Володимир Зеленський, їхні опитування враз стали «нецікавими» більшості телеканалів. Їх просто ігнорують, залишаючи аудиторію без важливої інформації або згодовуючи їй фальшивки від «сітаргетів» та «бельгійських інститутів». Зате, звісно, тепер ці рейтинги охоче поширює «1+1».

Більшість цих маніпуляцій на олігархічному телебаченні – свідомі, продиктовані медійникам людьми, які використовують медіаресурс для впливу на електорат. Працівники каналу «Інтер» чудово розуміють, чого варте опитування із явно завищеними відсотками Юрія Бойка, а працівники каналу «Україна» – новини про блискавичне зростання рейтингів Вілкула і Ляшка. І чому редактор перед випуском сказав «КМІС не даємо». Бог і Комісія з журналістської етики їм судді.

Але журналісти й редактори вільніших медіа, над якими не стоїть «смотрящий» від Ахметова, Фірташа чи Коломойського, повинні зараз (та й завжди, але перед виборами особливо) бути максимально відповідальними й обачними з будь-якою інформацією, яка стосується рейтингів. Недбалість у цьому випадку – не менш серйозний гріх, ніж свідома дезінформація. А виривати з контексту кричущі цифри заради клікбейту, «спрощувати» і скандалізувати результати опитувань, ставити у стрічку рейтинги скомпрометованих

соціологічних контор – це бавитися сірниками на пороховій бочці, на якій сидимо ми всі. Загалом, вбачаю у цьому журналістський гріх, якому немає виправдання.

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, письменник  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *