Якого ж ми роду, браття?

Cьогодні – велике християнське свято Покрова Пресвятої Богородиці. Воно традиційно вважається головним козацьким святом. Пересічна думка про українське козацтво, запорозьке, як його ще називають, говорить, що козаки – хоробрі вояки, гульвіси й харцизяки… Але історична правда зовсім не вкладається у цей тісний імідж. Серед козачого воїнства були люди освічені, стратеги та інженери, історики та літератори, митці й політики. Про те, що запозичили з історії сучасні козаки, розмова з гостем «Версій», отаманом Буковинської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» генерал-хорунжим Володимиром САМОЙЛОВИМ.

– Володимире Сергійовичу, «Версії» писали про Вас як про воїна-інтернаціоналіста, свого часу Ви служили у радянському підрозділі на Кубі… Тепер Ви посідаєте високий пост у буковинському підрозділі «Козацтва Запорозького», тобто суто українські, ще й військового напрямку організації, яка пропагує й розвиває національні військові й державницькі традиції … Чи не бачите в цьому протиріччя?

– Аж ніяк. Так, ми відновлюємо правду козачої історії, підтримуємо традиції запорожців, виховуємо в української молоді готовність до захисту Вітчизни. Але організація наша міжнародна, тобто у самій її структурі закладені дружба з сусідніми народами, плекання мирних стосунків з ними, зв’язок з українською діаспорою в цілому світі.

До речі, козацька організація об’єднує не обов’язково військових за професією чи біографією. Серед наших товаришів – інженери й науковці, педагоги й викладачі вищих і середніх навчальних закладів, робітники й бізнесмени. Очолює «Козацтво Запорозьке» Верховний отаман України та Діаспори, гетьман Козацтва Запорозького Дмитро Сагайдак.

Членами козацтва стають і відомі люди з інших країн, які долучилися до зміцнення стосунків своїх держав з Україною. Серед таких, приміром, – попередній посол Росії в Україні Віктор Черномирдін, який запрошував членів «Козацтва Запорозького», зокрема, особисто й мене, на свій 70-річний ювілей…

– А як Ви потрапили до лав «Козацтва Запорозького»?

– Я вважаю, що в житті немає нічого випадкового, людину веде до її справжнього призначення вища сила Всесвіту…

– Бог?

– Це лише одна з її назв. Так от, 1999-го мене запросили приєднатися до Ордену Святого Архістратига Михайла, який збирає та об’єднує еліту українського суспільства, спрямовуючи її зусилля на розквіт держави України. Лицарем Ордену я став 21 листопада, Це Собор Архістратига Михайла. Відтоді брав участь в усіх заходах ордену. Того ж 1999-го року мене запросили до «Козацтва Запорозького». Нині очолюю Буковинську паланку…

– Поясніть, будь-ласка, слово «паланка»…

– Це назва великого козачого підрозділу, який дорівнює приблизно полку. Будова організації – територіальна, підрозділи носять географічне ім’я місцевості, у якій створені. Великі територіальні паланки поділяються на курені. У Чернівцях є Першотравневий та Шевченківський курені. Козачі звання не відповідають звичайним військовим, а залежать від посади в організації та особистого внеску в її справу. Скажімо, Заслужений художник України Андрій Холоменюк – можна сказати, співець козачої звитяги, носить козаче звання полковника.

– Ви часто зустрічаєтеся з молоддю…

– Зустрічаюся – трохи не те слово. Козача організація постійно співпрацює з багатьма навчальними закладами, скажімо з Київським військовим ліцеєм ім. Івана Богуна. На Буковині – це Новодністровський військово-спортивний ліцей, Чернівецький політехнічний коледж, шкільні заклади у різних районах Буковини.

Козаки – часті гості у військових частинах. Ми брали участь в ювілеї 300-го полку Чернівецького гарнізону, відкритті пам’ятного знаку буковинським прикордонникам.

Серед наших свят – обов’язково 9-те травня, День Перемоги. Проводимо Уроки Мужності, лекції, змагання, екскурсії. Намагаємося виховувати молодь в дусі козачих традицій, вірного служіння Батьківщині. А для цього, як ви розумієте, зовсім не треба усім бути військовими. І сподіваємося, що наша молодь не піддасться на спокуси нинішнього часу.

До речі, з ініціативи найбагатодітнішого батька, Героя України отця Михайла Жара, від нинішнього року ми проводимо церемонію посвяти в козаки нових членів у монастирській церкві в Банченах. Вважаю, що це якось по-особливому організовує й зобов’язує наших козаків.

Щодо спілкування з молоддю, то ми беремо участь у козацьких фестивалях, на які прибуває завжди велика кількість саме молодого люду. Тільки на Буковині це «Хотинська твердь», «Битва націй». Козаки підтримують спорт в Україні. Наприклад, V Всеукраїнський турнір з легкої атлетики в Кам’янці-Подільському був присвячений саме Козацтву Запорозькому

– Чи маєте підтримку влади у своїх починаннях?

– Складне питання. Дуже розчарував мене попередній президент Віктор Ющенко. Коли його обрали почесним гетьманом «Козацтва Запорозького», він дуже красномовно обіцяв державну підтримку, скажімо, прийняття найближчим часом Закону про козацтво. А віз і нині там. На обласному рівні попередній губернатор, Володимир Куліш, ставився до наших справ, скажімо так, прохолодно.

До прикладу можна взяти історико-культурний заповідник «Хотинська фортеця». Буковинська паланка запропонувала взяти фортецю під свою опіку, але керівництво її в особі директорки комплексу Людмили Пастух противилося цій ідеї. І зрозуміло, чому. Комерція, скажімо так…

– Але ж нині йдеться про залучення козаків до охорони ринку «Центральний»…

– Так, ми обговорювали з директором ринку п. Кавулею таку можливість. Наш статут допускає виконання охоронних функцій на договірних засадах. Вочевидь, проект здійснюватиметься після повної перебудови та осучаснення ринку. В новій споруді буде караульне приміщення для наших охоронників, камери стеження тощо…

– А які стосунки в казаків із теперішньою владою?

– Намічається взаємодія з нинішнім головою ОДА Михайлом Папієвим. Про інші наші плани й здійснення можна говорити багато, але перед виборами вони якось зависли у повітрі…

А сьогодні щиро вітаю своїх побратимів із козачим святом і сподіваюся, що колись воно буде впереліку свят державних.

Дуже хочеться, щоби наші політики, які на трибунах ритуально стоять під час виконання гімну України з рукою на серці, вдумалися у те, якою державою керують. Схоже, що вони забули останній рядок: «І покажем, що ми, браття, козацького роду!»

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

1 response on Якого ж ми роду, браття?

  1. “А сьогодні щиро вітаю своїх побратимів із козачим святом і сподіваюся, що колись воно буде впереліку свят державних.”
    Сподіваюсь також !
    Але поки деякі депутати прагнуть відновити 7 листопада, як день жовтневої революції(((

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *