Весняна втома?

Протестні настрої в Україні помітно пішли на спад. Разом з весняним теплом до багатьох людей прийшла втома від політичного пустодзвонства і несправджених сподівань. Громадськість мляво реагує на події, котрі ще недавно викликали великий суспільний резонанс. Так, представники колишньої влади один за одним відправляються за грати, а на їхній захист вже не відбувається не лише могутніх демонстрації – навіть нечисельних пікетів. Отримав свій термін ув’язнення колишній чернівецький губернатор і нардеп Георгій Філіпчук, а його земляки практично не відреагували. Важко оцінити цей факт однозначно. З одного боку, ніхто не примушував буковинців публічно схвалювати вирок, як то практикувалося в СРСР у 1937-38 роках. А з іншого – невже у нашому місті всім байдужа доля колишнього регіонального лідера, а потім і міністра?

Пояснення, швидше за все, досить просте. Суспільство втратило довіру до політиків, як нині правлячих, так й їхніх попередників. Серйозної політичної опозиції в країні не залишилося, тому нікому вивести великі маси людей на вулицю. А простолюд не бачить цілей, задля яких варто ризикувати своїм здоров’ям чи свободою. Так і не з’явилося сподіваної «нової опозиції», яка повинна виростати з найбільш динамічних громадських організацій. Будь-яка помітна суспільна активність потребує певних фінансових затрат. У країнах розвинутої демократії гроші на проведення акцій протесту виділяє дрібний та середній бізнес, який таким чином відстоює власні інтереси. А в Україні він ледве жевріє, програючи на всіх фронтах великому капіталу. Представники ж останнього ставку на вуличну активність не роблять, вони грають за правилами, встановленими правлячою партією.

Правила ці добре відомі тим, хто жив за «совка». Головне: думати буде начальство, твоя справа – виконувати. І ще одне: не висовуватися, кожен повинен знати своє місце. Хочеш робити кар’єру, вступай до правлячої партії. Керівник парламентської фракції ПР Єфремов днями похвалився, що кількість членів Партії регіонів досягла рекордної цифри в півтора мільйони. У КПРС, до речі, було значно більше – лише в Україні нараховувалося понад 3 млн. її членів. Але де вона, та «керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства»? Там же, де сам СРСР, а також марксизм-ленінізм, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Епоха всіх тих «ізмів» скінчилася, їй на зміну прийшов час відкритого чистогану. Адже у кого гроші – у того влада, а у кого влада – у того й гроші. Політика і бізнес переплелися намертво, не залишивши місця жодним ідеям та ідеологіям. Матеріальний інтерес – понад усе, «мета виправдовує засоби», «гроші не пахнуть».

 А пострадянський люд, побачивши таке, розчарувався в усьому. Тому черговий раз погруз у політичній апатії. Правда, вічною апатія не буває, їй на зміну обов’язково приходить бурхлива активність. Питання лише в тому, коли вона прокинеться і куди буде спрямована. Поки ж суспільство намагається подолати весняну втому, щоби набратися нових сил.

Ігор БУРКУТ, політолог

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *