Буковинське місто Чернівці полюбилося мандрівникам ще з давніх часів. Їхні яскраві враження зокрема про Прут і його мости наводить український історик Михайло Чучко в роботі «Буковина та її жителі в описах першої половини ХІХ ст.». Він згадує угорського графа Вінцента Баттяні, який 1805 року відвідав у Чернівцях і потім писав про неспокійний Прут, «який часто розмиває береги, тому намагаються врегулювати його річище». Цікаво читати й спогади австрійського цісаря Франца II від 1817 року про дерев’яний міст, який був на 9 понтонах. Про такий же наплавний міст розповідав 1836 року і австрійський письменник Адольф Шмідль, а 1868 року російський етнограф Василій Кельсієв ділився такими враженнями: «Мне чрезвычайно понравились крутыя улицы Чернёвцовъ… и великолѢпный видъ на Прутъ и на послѢдніе отроги Карпатовъ. Мало русскихъ городовъ красивѢе Чернёвцовъ, столицы русской провинціи Буковины».
Звертає на себе увагу й історичне дослідження журналіста й есеїста Сергія Воронцова «Про Прут» (2020 р.). Він з особливим теплом наводить рядки С. Воробкевича: «Мій милий, синій Прут!» «Поміж буйнії ниви, Мов срібна стрічка та, Тече, шумить тихенько Родимая ріка» («То моя Буковина»). В своїй публікації С. Воронцов нагадав про вислів чернівецького історика Франца Вікенгаузера про «плодючу долину Пруту у міста Чернівці» і про те, що «старий Цецин дивиться на місто Чернівці, де покоління людей змінюються як листя на деревах. З гуркотом від залізничного вокзалу відходить потяг до залізничного мосту над Прутом…». Сергій Воронцов слушно зауважує: «Логіка пейзажистів та істориків збігається. Вони починають із… ріки».
Дійсно. Прут з його мостами з давніх часів вабив і графіків, і живописців.
Художники 19 і початку 20 століття залишили нам зображення цих околиць Чернівців.
Згадаймо види Антоні Ланґе, Й. Шубірса, Едуарда Ґрайпеля, А. Мальхуса, Франца Ксаверія Кнаппа, Оскара Ласке. З часом їхні твори набули ваги документів минулих епох. Вони доповнюють уявлення про історичні часи і залишають у глядача почуття замилування затишним містом, а також Прутом і його берегами.
Пригадується, що й пізніше до зображення чернівецької ріки часом зверталися поодинокі митці: Євзебій Ліпецький і вже пізніше – живописці Ірина Беклемішева, Микола Бондаренко, Сергій Хохалєв. Емоційно створена серія пейзажних композицій Євгена Удіна є прикладом захоплення красою краєвидів з Прутом. Пам’ятним є невеличкий пленерний етюд з фрагментом моста Василя Ковалюка (1956-2013), який доносить до нас і свіжість повітря, і гру кольорових рефлексів дзеркальної гладі води на поверхні опори моста.
Однак визнаємо, що у сучасних художників інтерес до цих вартих уваги чернівецьких пейзажних принад ще не пробудився. Не настав час і пластичного опрацювання мотиву моста для розкриття всебічної сутності цього образу, скажімо, в алегоричному сенсі.
Напевно, не можна не погодитися з Сергієм Воронцовим, що «У радянські часи Прут уже не розглядають митці ні як романтичне місце, ні як гедоністичне». Виглядає так, що ця тенденція триває.
Турецький міст – улюбленець місцевих художників
Водночас пригадуються небайдужі митці до вуличного Турецького моста з його ошатною арковою формою, його камерним і поетичним виглядом.
Згадаймо точність обрисів і швидку енергійну лінію замальовок Ріккардо Ріґетті, драматичні інтонації пастелі Моріца Криніца, а також лагідно-розважливі пейзажі Євгена Удіна 1961 року. Назавжди увійшли до мистецької скарбниці майстерні композиції Наталі Ярмольчук. Вона зверталася до цього мотиву в численних своїх акварелях. Прихильники її творчості закохані в уміння мисткині передати тонкі нюанси настрою – немов у передчутті загадкової зустрічі або події, а також затягнуті вологою пеленою повітря – немов тугою за сонячним днем. В літню пору її Турецький міст радісно й піднесено випромінює пахощі буйної зелені, яка зігріта щедрим сонцем.
Сьогодні спостерігаємо інтерес до мотиву аркового Турецького моста й у творчості Марини Рибачук. Дві її живописні композиції запам’яталися свіжістю виконання та емоційною передачею швидких пленерних вражень. Мисткиня вдало досягла чистоти й гармонії колориту, насиченого виразними світлотіньовими рефлексами. А гармонійними співставленнями зелених кольорів вона тонко й переконливо передала повітряне середовище.
Про коротке життя аркового залізничного мосту
Мало хто пригадує, що в Чернівцях був ще один арковий міст – залізничний. Його плавні обриси незбагненним чином прикрашали Прут і його довкілля.
Розпочати розповідь про цей міст і його історію доречно з того, як виглядав його попередник.
Джон Генрі Римболт. Три мости через Прут в Чернівцях. Ксилографія. До 1908 р.
Існує рідкісна пейзажна композиція 19 століття з трьома чернівецькими мостами. На ній крім дорожнього бачимо й залізничний міст. Пейзаж репродуковано в лондонському виданні 1872 року «Сучасні приклади дорожніх і залізничних мостів»
Неповторна панорамна ксилографія англійського гравера Джона Генрі Римболта – John Henry Rimbault (бл. 1820-1888) є історичною. На ній ми бачимо три мости: два старих і новий. На сторінці 25 читаємо: «Вдалині видно міст, по якому проходить залізниця Лемберг-Черновіц Прут, тоді як на передньому плані – тимчасовий дерев’яний міст, який був зведений через річку під час будівництва нової залізної споруди, яка замінила старий міст». Цей наплавний тимчасовий міст, який навели на час будіництва, художник зобразив на першому плані.
Цікавить нас і зображення на задньому плані, де рухається паровоз з вагонами в напрямку старого залізничного мосту. Той міст на кам’яних опорах був ще дерев’яним і завдавав багато клопоту міській владі через зношеність конструкцій особливо під час повені, про що свідчать повідомлення в пресі того часу. Постала нагальна потреба в спорудженні нового моста. Збереглася рідкісна світлина останнього етапу його будівництва у 1908 році.
Ошатний металевий арковий міст успадкував від старого дерев’яного моста башти з бійницями (блокгаузи) для спостереження й оборони. Він незабутньо прикрасив своїми мальовничими формами околиці Чернівців і види на річку Прут. Елегантного силуету надають йому ферми у вигляді арок, які височіють над проїзною дорогою, оскільки це був міст з рухом по низу. Динамічний ритм повітряно-легких аркових форм не просто прикрашав ріку, а вдало урізноманітнював панораму, яка від Прута розгорталася в напрямку Чернівців.
Сьогодні ми можемо побачити цю нову споруду на ранній репродукції у великому технічному словнику «Лексикон усієї техніки та її допоміжних наук», виданому Отто Люгером з підписом художника Шрайбера (Schreiber).
Привабливий вигляд моста донесли до нас і давні світлини й поштівки 1908-1914 років, яких залишилося, на жаль, не надто багато. На них він виглядає особливо ошатно у своїй гармонійній і поетичній красі.
Це був напрочуд красивий міст! Але життя його виявилося надто коротким. Він проіснував лише недовгих 6 років. Подальшу долю моста вирішила Перша Світова війна.
Вид на арковий міст з чернівецької вулиці. Фото до 1914 р.
Місто кілька разів переходило від австрійських військ до росіян. У серпні 1914-го року про один з відступів австрійських військових повідомляла газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung»: «Перед Прутським мостом командир наказує зупинитися й обернутися. Солдати махають шапками і їхніми рядами приглушено гуркоче: «Ти – прекрасне місто! До побачення!». А під час чергового їхнього наступу чернівецький міст висадили в повітря росіяни, які вимушені були відступати (повідомлення «Wiener Bilder» від 12 серпня 1917 року).
На місце події прибув австрійський воєнний художник Бела Крон і замалював скалічений вибухом міст.
У наші дні цей малюнок зруйнованого моста в Чернівцях доволі відомий. Але ім’я автора певний час так і залишалося невідомим. Аж доки у процесі роботи над художнім альбомом «Чернівці. Czernowitz» після тривалих пошуків і перегляду значної кількості творів удалося визначити автора, а далі вже легше було дізнатися і про самого художника.
Ким був цей митець, який залишив нам печальну мистецьку пам’ятку? Угорський живописець і графік Бела Крон – Béla Krón (1884-1965) народився в Бережанах (Польща). Мистецьку освіту отримав у Будапештському коледжі образотворчих мистецтв і в Академії образотворчих мистецтв.
Мешкав у Гамбурзі та Берліні, а з 1924 року – в Мілані. 1909 року вперше взяв участь у виставці. Експонував на виставках численні літографії та офорти з видами Будапешта та італійських міст. До слова, два його брати також були художниками.
У роки Першої Світової війни Бела Крон служив в австрійських військах «Воєнної пресслужби (KPQ)». Він мав обов’язки замальовувати мости на території Австро-Угорщини. За творами воєнних художників друкувалася серія патріотичних листівок, які демонстрували сучасний рівень австрійської залізничної техніки і її стан під час воєнних подій. У третьому випуску серії був надрукований комплект поштівок, до якого увійшли 10 карток з репродукціями літографій Б. Крона. Серед них є і залізничний міст в Чернівцях, який уже лежав в руїнах.
У графічному зображенні Крона скалічений міст сприймається як рана від жорстокої сили війни. Точними й виразними рухами літографського олівця Бела Крон не лише документально зафіксував технічний вигляд споруди, а й створив драматичний образ знищеного війною моста, який нещодавно так вабив мандрівників своїми обрисами та обіцяв цікаву зустріч з містом Чернівці.
…Є в цьому і більш глибинні роздуми про паралелі між здійнятими в повітря арками красеня-моста і тривожними роздумами про його загибель як метафори втрати зв’язків епох і поколінь…
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
