У лукавому світі живемо ми, панове. Декларуємо демократичне суспільство, а насправді плекаємо відверту олігархію, в якій «грошовиті мішки» тримають нас за бидло. І мають рацію, бо ми того варті, коли дозволяємо залишати себе без роботи, медичної допомоги та освіти. Їхні ж діти навчаються не в наших освітніх закладах і лікуються вони не тут.
Чому ж принижуємося, не звертаючи уваги на тотальну брехню – у статистиці, економіці, наукових досягненнях? Де все деклароване статистикою? Ми тільки робимо вигляд, що воно існує, сповідуючи закони неправедного світу.
Економічний потенціал України нині гірший за післявоєнний. Зате гулянки – не зрівняти! Тоді картопля в мундирах та оселедець – от і все весілля. Сьогодні ж ресторани, навіть заміські, розписані вже на всю осінь. І збирається до 600 пар…
Наприклад, Японія протягом двох століть жила на циновках та їла порцію рису в день, щоби стати світовим лідером у технологіях і науках. Українці ж тільки витрачають і «напрацьовують» борги дітям та онукам. Така недалекоглядність, на жаль, закономірна: даються-таки взнаки 30-50-ті роки, коли знищили цвіт нації.
Залишилися ті, що спромоглися відсидітися. Тож і нащадки їхні підлаштовуються досить органічно. Нікого ж з нас не здивував, скажімо, скандал в англійському парламенті. Тоді як уся Велика Британія шокована: це ж немислимо, щоби за гроші платників податків парламентарі задовольняли свої особисті потреби! Або ж нагадаймо історію Білла Клінтона, президента, за якого Америка процвітала. Народ не пробачив йому зовсім не Моніку, а… неправду. Його кар’єра скінчилася, коли він збрехав, поклявшись на Біблії.
… Країна Лукавого не має майбутнього. Недарма ж у головній молитві християни просять Бога: – Позбав нас від лукавого. А починати треба з себе.
Людмила Чередарик
