Справедливість у нашому житті – ілюзія?

Я не скаржуся, а просто розповім свою історію.

Spravedlivost

Працюю медсестрою у дитячій поліклініці. Маю трьох дітей. Старшій, Марії, 12 років, середній, Діані, – п’ять з половиною і найменшенькій, Олександрі, – три з половиною. Усі разом мешкаємо в кімнатці гуртожитку на 12 квадратних метрах. А ще кілька років тому взяла до себе свого вітчима. І хоч не рідний батько, та саме він ростив мене, опікувався мною. Тож коли моя мама вигнала його з хати, взяла до себе. Бо переконана, що коли людина робила тобі добро, ти мусиш їй віддячити саме добром… тож я хотіла зареєструвати його у себе, та мені сказали, що він мені, виявляється, чужа людина, тож мені доведеться за нього сплачувати податок. Отакої!

Зрештою, останнім часом я багато дивного й нового відкрила для себе у ставленні держави. Для прикладу: моя зарплата медсестри – 1280 грн. Зауважу – це на нас чотирьох! Із цієї суми я маю нагодувати дітей і себе, одягти всіх, заплатити за квартиру, зробити певні відрахування на садочок, школу…

Донедавна я отримувала 1645,70 грн. допомоги з малозабезпеченості. Та після того, як баба, якій уже за 80, відписала мені у спадщину свою хату та земельну ділянку в селі, з мене зняли цю доплату. Пояснили, що з хати я маю дохід. А який дохід, якщо у хаті живе наша бабця?! Виселяти ж я її не буду? Та, крім того, що мене позбавили соціальної допомоги, ще й відраховують щомісяця 20% із допомоги одиноким матерям. Тобто з 385, 80 грн. знімають щомісяця 77 грн., бо нібито мені надмірно виплатили 5506 грн. після того, як бабця подарувала хату.

Тож я вирішила звернутися на урядову «гарячу лінію». З секретаріату Кабміну України прийшло повідомлення, що мого листа направили до Міністерства соціальної політики України. Ну, і зрозуміло, що звідти він потрапив у департамент соцзахисту населення Чернівецької облдержадміністрації.

Звідти мені повідомили, що я не маю права тепер на всі ті соціальні допомоги, які отримувала. Щоправда, окрім тимчасової допомоги на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів у розмірі 315, 80 грн. щомісяця.

Попри те, я не впадаю у відчай. Працюю, підзаробляю, де можу, засаджую город у селі, обробляю його, збираю врожай. Одне слово, кручуся, як муха в окропі. Бо ніхто крім мене не підніме моїх дітей і не дасть їм освіти.

Та все ж мене хвилює одне питання: чи справедливо це?

Світлана БРИНЗЕЙ, чернівчанка  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *