Слово про друга, чиє життя переплелося з історією Чернівців

«Женька оплачував навчання дітей своїх друзів, рятував сім’ї від втрати засобів до існування.

Все, за що би він не брався, вдавалося йому блискуче…»

–  Увечері Женька зателефонував дружині зі службової квартири у Києві: «Як готуються вдома до зустрічі героя?̓» – від передчуття зустрічі голос звучав радісно. Він загалом був вселою й сонячною людиною. А вночі в нього відірвався тромб,  і наш Женька просто… не прокинувся,  – розповідав В’ячеслав ЯВКІН, найближчий друг Євгена Вікторовича ПАНАСЕНКА .

сканирование0024

Наш зірковий клас, випускники якого, переважно дівчата, стали кращими лікарями Чернівців. А хлопці роз’їхалися світами: Тарас Фініков працює у Варшаві, а був першим заступником міністра освіти України; Жорка Пісько очолив один із інтитутів Академії медичних наук України; Сашко Молдаван став головним мовником Росії, він директор Інституту мовознавства Академії наук Росії; про полковників трьох розвідок уже говорилдося… Женька Панасенко третій у нижньому ряді справа.

У неділю буде 40 днів, як ми без Женьки. Ще кілька днів – і його душа відлетить. І залишиться лиш пам’ять про нього в тих, кому він допомагав, кого любив, ким опікувався, з ким дружив або навіть просто з ким перетинався.

Пішов з життя дуже хороший, типовий чернівчанин: втрата міста непоправна. Бо Женька – не просто людина рідкісної  душі, це була ціла епоха, носієм якої він був. Дуже багато людей у день його похорону щиро плакали,  хоча він не був їм ріднею. Та й плакали не тільки у Чернівцях, а й у Штатах, Австралії,  Ізраїлі, Росії, Німеччині, Польщі…

…Женька ПАНАСЕНКО народився у 1950-му, в сім’ї режисера місцевого телебачення і вчительки. Дружимо ми з ним, чи то пак дружили, від першого класу. До 9-го навчався у середній школі №5 , а старші класи закінчував у СШ№4. Та це не стало на заваді дружбі.

А знаєте, чим ми всі тоді захоплювалися? Фізикою та математикою. Мабуть, час такий був… технічний. Та й учителів  мали геніальних. Чого тільки вартував чернівецький фізик Гребля! Його випускники навчалися у найкращих технічних вузах Союзу  – інституті ім. Баумана, МФТІ, на фізфаці та матфаці МГУ, у ленінградських і новосибірських вишах, як і учні математика Степана Трофименка!

Женька усіх возив на риболовлю, оплачував навчання дітей своїх друзів. Я, приміром, міг спокійно залишити на нього своїх манюнь  – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…   

Після школи Євген всупив на оптику, де навчався разом з відомим чернівецьким ученим Ушенком. Та хлопець рано одружився і, кинувши університет, поїхав на Певек, де начальником радіостанції приймав усі суда, які йшли Північним Морським шляхом.

У нього була дуже світла голова і надзвичайно вмілі руки. Таке зустрічається рідко. Тому й очолив свого часу на  «Електронмаші» бригаду наладників нестандартного обладнання: електронником був від Бога!  Його переманювали до Москви та Ленінграда, обіцяючи одразу ж дати квартиру. Та він, по–перше, дуже людбив Чернівці, а по-друге, був справжнім д’Артаньяном: друзі для нього – понад усе. Не міг він їх залишити. І це не порожні слова. Він нас настільки любив, що оплачував навчання дітей тих своїх друзів, кому це було не під силу. Уявляєте? А крім того, всіх возив на риболовлю. От я особисто міг спокійно залишити на нього своїх манюнь – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…  

Женька був центром, довкола якого все крутилося. Приміром, одного разу на його київській квартирі зустрілися наші однокласники – три полковники розвідки: … з Росії, … з Ізраїлю та … з України. Можете собі таке уявити? Й усі вони навчалися в одному класі! Ось такі наші Чернівці! І такими бувають зигзаги долі.

Женька завжди й в усьому був успішним. За що б не брався – все виходило якнайкраще і навіть у  найскрутніші часи. Цікаво, що в будь-який період життя Чернівців він знаходив своє місце під сонцем і там завжди було затишно й захисно його друзям. Більше того, діти його друзів ставали його друзями. І це коло постійно зростало…

Його не можна відділяти від Чернівців. Разом з ними він розвивався і змінювався.

Чернівці 60-их: Студенти й старшокласники того періоду були захоплені західним мистецтвом: бітли, зарубіжні фільми, книги… Молодь тоді не бухала. Ми більше переймалися тим, як дістати ту чи іншу платівку, запис закордонних ансамблів. Слідкували за виступами вокально-інструментального ансамбю «Карпати», Софії  Ротару. На танці бігали в ДКА (Будинок офіцерів) на «чердак», у тектсилку. Ми всі тоді вчилися танцювати, бо без цього ти ризикував залишитися без дівчини. У Женьки була безліч романів. Він був надзвичайно привабливим, відкритим і щирим. Розбирався в музиці, літературі і був «своїм» і серед «ліриків», і серед «фізиків». Адже тоді між ними точилася непримиренна боротьба за лідерство – хто, мовляв, важливіший…

Чернівці 70-их: Вони пройшли під знаком Івасюкової «Червоної рути» та ВІА  «Смерічка», яким керував Левко Дутківський. Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич за кілька років спромоглися перетворити російськомовні Чернівці на українське місто. Адже до того в Чернівцях навіть українці спілкувалися переважно російською. А коли по телебаченню на весь СРСР – від Карпат до Сахаліну – зазвучала «Червона рута», а відтак у Москві на телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» Яремчук і Зінкевич разом з ансамблем «Смерічка», виконавши пісню Дутковського «Горянка», посіли перше місце і стали лауреатами Всесоюзного конкурсу, українська естрада, яка стартувала саме з Буковини, заполонила весь Союз. Ми були дуже горді з того. А Женька згадував, що коли його, російськомовного хохла, називали в армії гуцулом, він не ображався, а навпаки радів з того.

До слова, жив Женька поруч з університетським Актовим залом (нині Академічний театр медуніверситету). І саме там відбувся пам’ятний для Чернівців виступ Володі Івасюка. Ажіотаж був шалений. Охочі потрапити на концерт заполонили всі прилеглі вулиці. Якби він потрапив до рук прихильників, вони, напевне, розірвали би його на шматки – аби мати щось на пам’ять про нього. Володя розгубився і не знав, що робити. Тоді Женька разом з його одноклсником Жорою Піськом забрав «зірку» і вивів через дах до своєї картири. Там ми з хлопцями відзначили виступ Івасюка улюбленим молодіжним напоєм – «шипучкою». На вигляд вона була подібною на шампанське, зате коштувала менше карбованця…

Чернівці 80-их: Цей період позначений масовим від’їздом євреїв; застоєм, що почав переходити у кризу; а ще – зародженням двох рухів – громадського та бізнесового.

У кінці десятиліття буковинців об’єднали два лиха – чорнобильська радіація та екологічна недуга (облисіння) дітей 1988 року. Останнє й стало поштовхом до зародження Зеленого руху, який пізніше переріс у Народний. Але саме тоді Марик Клейман клепав кришки для банок і закладав свій капітал. А Женька бригадирував серед таких же талановитих наладників нестандартного обладнання на «Електронмаші». Неймовірно розумна голова й «золоті» руки Панасенка могли продукувати все, що йому тільки заманеться. А заводи військового комплексу тоді  процвітали. І Чернівці разом з ними. Для прикладу, фізичний факультет університету мав на договорних темах з виробничниками 11 млн. карбованців на рік. Тоді як бюджет усього тодішнього ЧДУ становив 5 млн. крб. Розробки буковинської технічної інтелігенції прикрашали найповажніші павільйони ВДНГ, а за випускників-оптиків була мало не бійка: Мінськ, Москва, Київ, Красногорськ… – таким було розподілення.

Чернівці 90-их: Тоді змінилося все і кардинально – на 180 градусів. То був час, коли кожний рятував свої сім’ї. Скрізь – суцільна руйнація. Особливо перша половина 90-их. Учителі замість школи стали за прилавки або «бомбили» на дорогах, але ніхто нікого тоді не дурив. – Це я не про схеми, завдяки яким оббирали народ. – Усім точно було відомо, скільки баксів та пляшок горілки треба дати митнику. Тоді ж з’явилися перші «спортсмени». Одне слово, можна було опуститися до рівня звіра.  Але навіть у цей період дикого виживання Женька дбав не лише за себе. Якби ви тільки знали, скільки заробленого він роздав знайомим! Приміром, мій син, завдяки подарованим Женькою 900 маркам, купив машину і почав підробляти.      

А було й таке: братва наскочила на «Калинку». Спочатку їм протистояло четверо – Женька, ще один інженер, учитель і викладач уніерситету. Панасенко був сміливим та ще й переконливим. Він зумів кинути такий клич, що всі, хто був поруч, стали разом з ними і відбили бандитський наліт зайд. Відтоді підприємці Калинівського ринку нікому не сплачували дань і не розраховуавлися за «дах».

А потім він став… кур’єром. Транспортуав із Сибіру гроші за нафту. Не хотів влізати у цю справу, та змусили обставини. Рятував друзів. Без нього 2-3 десятки чернівецьких сімей залишилися б без квартир і без засобів до існування. Просто загинули б. Бо через безвихідь чимало його друзів потрапили до лабетів шахраїв-«пірамідників». Коли все прийшло до логічного і надто сумного кінця, йому запропонували дуже небезпечну, але надзвичайно грошовиту роботу. Женьці довелося погодитися. І точно знаю: його кошти врятували життя багатьом. Страшними вони були – ці «лихі» 90-ті. Але Женька розібрався і з ними.

Останнє десятиліття він працював у нафтовій кампанії. І кожний його не тільки друг, а й просто знайомий знав, що коли життя схопить за горло – Женька Панасенко буде поруч.

Та ось тепер його не стало. І спорожніли Чернівці…

Записала Людмила Лебединська, “Версії”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *