Шахи для виховання креативних медиків або Баян для релаксації

ХІМІЧ Михайло Вікторович
ХІМІЧ Михайло Вікторович

На цікаву для читачів «Версій» зустріч вирушила до Вашківців, де на тихій бічній вуличці в самому центрі, у старовинному будинку розташований Вашківецький медичний коледж БДМУ, навчальний заклад з традиціями і надійною репутацією. Тут працює педагог-ентузіаст, філософ з енциклопедичними знаннями – і просто цікава людина Михайло ХІМІЧ.

Досье «Версій»

народився 1941 року в Білокоровичах на Житомирщині, селянин від діда-прадіда. Після служби в збройних силах 1969-го закінчив історичний факультет ЧНУ, за направленням потрапив до Вашківецького медичного училища (так тоді звався цей заклад) і відтоді беззмінно працює викладачем циклу суспільних наук. Читає філософію, економіку, соціологію.

Одружений, двоє дорослих дітей.

Як більшість чоловіків – представників знаку Діва, – симпатичний, надійний, вдумливий, цілком земний. Його люблять друзі, колеги та студенти, не кажучи вже про рідних. Має тонке почуття гумору і вміє підняти настрій співрозмовнику. Цінує в людях інтелект і багато працює над тим, щоби розвивати його в своїх студентів. Не терпить безвідповідальності, незібраності, невігластва, цінує щирість та поміркованість.

himich-2

У кабінеті, де він викладає, постійно розставлені дошки з шахами та шашками:

– Михайле Вікторовичу, принаймні одне ваше захоплення не потребує реклами.

– Пристрасть до дошки в клітинку в мене з університету, на обласних змаганнях займав 2 місце. Люблю вирішувати шахові задачі (показує цілі стоси зшитих вручну пожовтілих вирізок з журналів із шаховими композиціями), все життя їх збираю.

– І все це – у робочому кабінеті…

– Шахи – дуже помічний посібник при вивченні філософських та суспільних дисциплін, вони організовують розум і навчають, з одного боку, дисциплінованості, а з другого, – пошуку нестандартних рішень.

– Щойно хотіла запитати, навіщо медикам філософія та соціологія…

– Справжній медик не той, що вивчив усі хвороби та способи лікування. Медикам потрібний непересічний світогляд, ерудиція, широта і креативність мислення…

Авторський відступ: Перед зустріччю, в очікуванні, коли Михайло Вікторович звільниться після пари, забрела до студентської їдальні. Тут, мабуть, за нестачі аудиторій, тривало практичне заняття з шкірних хвороб (не уточнювала, як ця дисципліна пишеться в розкладі). І поки я, спиною до студентів, споживала свій чай з пиріжком, до речі, тутешньої випічки), викладач дуже вправно вів опитування: не всі студенти були готові до цього заняття, але тут відбувалося творення нових знань зі старих і реплік товаришів-одногрупників. Креатив безсумнівний…

– Але, наскільки мені відомо, шахи – не єдине ваше уподобання…

– Так, природа довкола Вашківців нахиляє до так званого «тихого полювання» – грибів та риболовлі.

– Може, ще й фотографуєте?

– Ні, фотографувати не люблю. Мабуть, з тих часів, коли під час туристської подорожі на Кубу мені засвітили плівку тамтешні правоохоронці. Хоча так і не зрозумів, що ж я сфотографував таке секретне…

– Але повернімося до початку: давно ви у Вашківцях?

– А відразу після університету: як приїхав за направленням, так нікуди більше не зрушив… Жінка в мене хімік, багато років працювала в обласному центрі, щодня їздила за будь-якої погоди, але нещодавно знайшла собі роботу за фахом тут-таки, в приватній фірмі.

– Ви – людина жива й рухлива за натурою. Не нудно вам весь час на одному місці?

– А хто сказав, що я не рухаюсь? По-перше, щороку приходять нові студенти. Змінюється час, змінюються навчальні програми. Вчитель повинен відповідати часу. А, крім того, зі мною завжди книги, мої вчителі й наставники. Найперший з них – Сократ.

А ще зі студентських років зі мною Володимир Висоцький. Думаю, що він і досі недостатньо поцінований – ні як поет, ні як глибокий філософ.

– Певно, за такий час виховали багатьох учнів? Можете назвати найцікавіших з них?

– Далеко не ходити: нинішній директор коледжу, Михайло Миколайович САЩУК – один з перших моїх студентів. Хлопці з фельдшерського відділення неодноразово успішно поступали до Ленінградської військово-медичної академії – дуже престижного медичного навчального закладу.

– Історик і філософ Хіміч, мабуть, має певні політичні уподобання?

– Мене не хвилює жодна з політичних партій. Програми їхні насправді нереальні й неправдиві. Люди сподіваються на тих, хто приходить до влади – і даремно. Бо їхні сподівання такими й залишаються. Згадайте гасла попереднього президента про те, що злодій має сидіти. То й хто сів? Глєба Жеглова з Ющенка не вийшло. Такої концентрації влади й капіталу, як у нас, немає, мабуть, ніде: 1 відсоток громадян контролює в країні 99% власності – не ними створеної, до речі.

Трохи співчуваю Яценюку – мабуть, як землякові (сміється).

– І не заважає вам відстороненість від політики у вихованні та навчанні студентів?

– Аж ніяк, бо я навчаю їх знати все, що відбувається в країні!

Наша бесіда закінчується на дуже оптимістичній ноті, до того ж буквально: з надр неосяжної шафи витягується… баян (рояль у кущах?) і мене «пригощають» запальною мелодією французького канкану. І я аж тут згадую: студент Михайло Хіміч за лаштунками університетського актового залу з баяном, в очікуванні виходу на сцену з вокальним ансамблем історичного факультету!

Дзвінок перериває бесіду: на наступній парі в Михайла Вікторовича заняття. Прощаюсь і виходжу на вулицю. Тиха зазвичай, наразі вона розквітла білими халатами: хлопці й дівчата з мітлами й лопатами наводять порядок біля будинку коледжу. Медики повинні жити й навчатися в чистоті…

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *