Про людей, міцніших за техніку або Миттєвості зливової ночі

Нещодавня повінь поступилася, на жаль, іншим катаклізмам. А наша розповідь про капітанів Дмитра Богача і Миколу Мігая – двох з тих, хто буремної ночі з 27 на 28 червня врятували понад тисячу людей…

Немовля тримав над собою…

Дмитро БОГАЧ увечері 27 червня у складі групи рятувальників рухався до с. Байраки на відкачування води з підтоплених осель. Поїздка була плановою: рятувальники ліквідували наслідки повені.

Приблизно за годину дісталися Герци, коли на райцентр стіною пішла перша хвиля води. Містечко потонуло у воді та суцільній темряві. Вода буквально підперла двері в оселях, не даючи жителям можливості вирватися з пастки. Дмитро очолив пошукову групу з 3-х рятувальників.

Машиною або човном рухатися не могли – зносило. Витягували людей за допомоги рятувальної мотузки з карабіном. Люди повидиралися на горища й навіть на дахи, дехто навіть документів не встиг прихопити. Особливо там, де мали зовсім маленьких діточок. «Грудничків», як назвав їх Дмитро, сам, до речі батько 4-річної доньки й дворічного синочка.

Дмитро – людина скромна і не акцентує на тих людях, яких врятував особисто. Та його товариші по службі розповіли, наприклад, як з однієї хати Дмитро виніс малюка, сам мало не по шию занурений у воду. Ніс дитинку на піднятих вгору руках.

– Запам’ятався, – посміхається Дмитро, – випадок трохи кумедний: дідок-пенсіонер ніяк не хотів залишати хату, вчепився у двері, не могли відірвати: «Тут усе, що я нажив за життя!..»
Ледь умовили його рятувальники, хотіли вже силою тягнути.

Посада капітана Богача – оперативний черговий. Тобто своє чергування за графіком він відпрацьовує в Оперативно-координаційному центрі ГУ МНС. А між ними… Коли ж тут відпочивати, коли така біда в людей. Дмитро – профі, спеціально вчився на рятувальника, володіє усіма засобами рятування людей. Має практичний досвід – працював на ліквідації наслідків повені 2008-го.

– А як жінка ставиться до Вашої роботи, частих відряджень у поєднанні з небезпекою?

– Хвилюється, звичайно, але вона в мене розумна, докорами не дошкуляє, навпаки, підтримує. Можна сказати, що в нас із нею – повна гармонія.

Зняли Івана з акації

Микола МІГАЙ кілька років служив у пожежно-рятувальній частині в Герці, добре знає місцевість. Тож, коли рятувальники не змогли проїхати на Герцу звичним шляхом, а місцеві мешканці пояснити не могли, капітан Мігай отримав завдання розвідати дорогу в обхід через Горбову. До другого мосту не дійшли метрів 10, асфальт з дороги й мосту позмивало. Опор мосту вже не видно, а сам міст під поштовхами води нахилився убік і їхати ним теж неможливо…

– Миколо, а плавати Ви вмієте?

– Звичайно, я ж рятувальник… Ця повінь для мене не перша – 2008-го вже був на ліквідації. Тож їхав «озброєним»: мав ліхтарика, мотузку з карабіном і рятувальний костюм… Але такого жаху 2008-го не було: човном рухатися неможливо, чіплялися до буксирного тросу з лебідкою на машині-евакуаторі. Уявіть, якої сили була вода: у селянина на подвір’ї стояла стара вантажівка «МАЗ», металолом практично, без мотора. Так її віднесло метрів на 50-60!

– Кажуть, потерпілих знімали з дерев?

– Було таке. Спочатку почули крики. Коли єдине джерело світла, фари евакуатора, «мазнули» довкола, побачили людину на дереві. Тросу не вистачало, пішов сам. Іван, так звуть того чоловіка, не постраждав, тільки «напудився», як сам потім казав, і руки сильно подряпав, бо рятівне дерево виявилося… акацією. І не надто міцною, її доволі вже підмило на той момент. Потім з’ясували, що врятований їхав автівкою до Цурень з Молниці. Коли пішла вода, мотор «забарахлив». Машину понесло водою, водій ледь устиг вискочити. Як опинився на дереві, сам не пам’ятає…

– А дружина Ваша, певне, всю ніч не спала, переживаючи, як там чоловік?

– Вона злякалася вже постфактум, коли побачила нічні події по телевізору. Ми разом уже 15 років, тож усякого було… Я одружувався молодим, було мені тоді лише 21. Але жодного разу не пожалкував: дуже важливо за нашої професії мати надійний тил…

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Від редакції: Запрошуємо до розмови самих врятованих буковинців: розкажіть нам про те, як вирвалися з повеневої біди, хто і як допомагав, або, навпаки, проявив байдужість…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *