Позбавлення ілюзій. 95-й: Жити недовго, але красиво

Чернівецькі газети й архівні документи 1995 року схожі на детективи Чейза. Таємничі вбивства, «розборки», захоплення, мафіозні війни. І шалена любов до таких непомітних сіро-зелененьких купюр. У пострадянському суспільстві, як виявилося, безліч патріотів – патріотів грошей. Бо гроші для багатьох стали справжньою батьківщиною: їх люблять, про них дбають, за них віддають душу, життя та інші дрібниці.

Кінець фабрики мрій

Ми вже писали в одному з попередніх випусків про найзнаменитіший буковинський «лохотрон» – страхову фірму «Гарант». 95-й – це рік її краху. Один з найгучніших буковинських скандалів. Серед безлічі подробиць мою увагу привернуло зауваження в одній зі статей: « … круті засновники страхової компанії: чернівецьке регіональне управління «Промінвестбанку», обласне управління «Ощадбанку», дирекція «Укрсоцбанку», чернівецька філія банку «Інко», об’єднання «Трембіта», страхова-інвестиційна компанія «Інко-гарант»».

Хто ж мав стояти за спиною «лохотрону», щоби заручитися підтримкою таких різних і таких потужних організацій? Чув від економістів, що фінансові піраміди на кшталт «Гаранту» виникали не стихійно. Це була централізована політика вилучення коштів у населення, щоби використати їх на приватизацію крупних підприємств. Потрібна була величезна кількість «живих грошей». А таких коштів не було навіть у «вершків» суспільства. Тому, власне, існування таких пірамід припадає саме на період приватизації. І зникають вони з її закінченням. Якщо відкинути умовності, то ці «лохотрони» організовувала держава.

За свідченням слідчих, які вели справу, «Гарант» не розтринькував кошти, вони просто перетікали з кишень пенсіонерів до тих, хто міг їх використати «по-справжньому». Усі витрати компанії – купівля кількох квартир для співпрацівників. Деякі з цих співпрацівників були призначені на роль зіц-голови Фукса, який буде відповідати (читай «сидіти»). Втім, купували «гарантівці» квартири і для прокурорських дітей, як з’ясувалося пізніше. Це, треба розуміти, – невеличкий подарунок за мовчання.

Однак вразив завершальний акорд «гарантівської» епопеї. Йдеться про гарантовану безкоштовну труну для пенсіонерів, які пожертвували свої кошти компанії. Відчувається державний жест! Загалом же виникає відчуття, що історія виникнення і діяльності «Гаранту» – таємниця, яку чомусь не хоче розгадувати жоден журналіст чи дослідник. Хоча розкрити її, думаю, не так уже й важко.

Разом з « Гарантом» закінчили своє життя у 95-му році інші його побратими – «Ксен-траст», таємнича фірма «Мідас» тощо. Треба зазначити, що прокурорська оцінка їхньої діяльності була навдивовижу поблажливою.

Символічний зсув

Соціальні й економічні зсуви 95-го у Чернівцях, крім усього, проявилися у зсуві фізичному. І це виглядає глибоко символічно. У січні-лютому зсув зруйнував вулиці Одеську і частину Барбюса та поставив під загрозу існування старого міста. Адже, за оцінкою геологів, сповзти воно могло і до ратуші включно. Коли читаєш висновок комісії про причини зсуву, здається, що потрапив до якоїсь бюрократичної казки. Це не звіт, а своєрідне заклинання духів. Щось на кшталт «геологічні умови сприяли розвитку зсуву десятки років, а надмірне перезволоження схилу…». Нейтральна формула «надмірне перезволоження» стає ключовою у заклинаннях посадовців. І головною причиною. Звучить якось по-науковому, солідно. Чому ж «перезволоження» чекало дві сотні років?

Досить часто прогулювався Одеською в ті часи, на власні очі бачив, що трохи вище по схилу ведеться інтенсивне будівництво і схил все більше і більше «підрізають». У зсувонебезпечних ділянках це самовбивча тактика. Про це також згадували (переважно міський голова), але досить скромно, особливо не наголошуючи. Зсув визнали одним з найбільших на пострадянському просторі: на той момент йшлося про трильйон купонів збитків. Непогана ціна для облаштування чиїхось там гаражів та виробничих площ.
Чеченці

Проблеми далекої Чечні неабияк хвилюють буковинську пресу. Публікації сповнені співчуттям до маленького гірського народу, який бореться за незалежність. Досить часто пишуть про те, що навіть українські хлопці поїхали захищати далеку Чечню, і на далекій землі про них складають пісні.

Однак, виявилося, що не тільки українські хлопці поїхали до Чечні, але й чеченські приїхали в Україну, конкретно – до Чернівців. Там представники гордого гірського народу вирішили забрати своєрідну данину на «боротьбу наших братів». Чотири чеченця з автоматом Калашникова захопили рейсовий автобус «Чернівці- Сучава» з пасажирами і спробували зібрати з кожного по 280 доларів (стільки повинен був мати кожен громадянин, що перетинав румунський кордон).

Утім, не знали простодушні чеченці, що тут при перетині кордону працюють свої технології. У пасажирів, як правило, не було таких коштів. Тоді горді горці почали поводитися вже зовсім як нелюди: виривали сережки з вух, забирали останнє, а тих, хто з ними сперечався – вбили. Так на Буковині з’явилися свої жертви Чечні. І з’ясувалося, що міф про гордий народ, який плекає преса, дещо однобокий. Є деталі, про які не згадують у патріотичних статтях. Важливі деталі. І вони не вкладаються у міфи, якими живе спільнота.

Українське кіно

У 95-му в кінотеатрі «Чернівці» дві великі українські прем’єри. В них втілена надія на народження нового українського кіно. Це фільми «Записки кирпатого Мефістофеля» та «Атентат». Обидві стрічки дещо політизовані. Що, як правило, не йде на користь художнім творам (згадати того ж Бортка з сучасним «Тарасом Бульбою», який перетворив геніальний твір Гоголя на агітаційний, але вже в російський бік).

«Записки кирпатого Мефістофеля» запам’яталися більше скандалом навколо авторських прав сценариста (Павло Мовчан). Скандал був гучним, а фільм, на жаль, «сіреньким».

«Атентат» вийшов куди яскравішим: як завдяки темі (історія Богдана Старшинського – вбивці Степана Бандери), так і ентузіазму молодої команди. Фільм, один з небагатьох, висвітлював світогляд тих, хто боровся на Західній Україні за незалежну державу (дещо ідеалістично, щоправда). Попри неминучі банальності, він був цікавим.

Однак державної уваги до українського кіно ніхто не дочекався й досі. Пізніше з’явилося ще кілька великих українських фільмів, профінансованих державою. Та їхня політизованість стала ще більшою і зіграла злий жарт, зробивши їх некомерційними. З’ясувалася «дивна» річ – у 21-му столітті ніхто не хоче дивитися агітки. Хочуть дивитися кіно. На жаль, наближені до державних коштів режисери цього не зрозуміли. Як не зрозуміли цього і державні чиновники, які довірили кошти режисерам-політикам, а не режисерам-художникам. А могло бути інакше.

Суверенітет Садгори

Щастя жити окремо приваблює не тільки великі народи, але й маленькі містечка. Але у цьому випадку все виглядає дещо анекдотично, і, водночас, цілком серйозно. Садгірські народні обранці на сесії зажадали незалежності від Чернівців. Питання на порядку денному.

Розрахунок однак, як кажуть, не у специфічному садгірському патріотизмі. Таємна ціна питання не стільки в податках від садгірських підприємств, скільки в землі, яка залишилися у багатьох садгірських мешканців ще з колгоспних часів 60-х. Згодом земля має стати товаром, метикують здогадливі садгірські газди. А хто ж дозволить мати по 15-20 соток в обласному центрі? Садгірський суверенітет ґрунтується на суворому економічному базисі. Однак до чеченських пристрастей не дійшло. Садгора і нині квітує у складі Чернівців. Але на все має свою точку зору.
«Розборки», «стрєлки», «заказухи»

Навіть маленька оригінальна Буковина, на жаль, всього лише частина пострадянського простору, де панує епоха «братків». Слова «розборки», «стрєлки», «заказуха» – це мова міжнародного спілкування шалених 90-х. У спокійних Чернівцях з’являються спортклуби, де знаходять автомати Калашникова (на вул. Південно-Кільцевій, 5). Секції боксерів і різноманітних представників східних єдиноборств часто стають ширмою для угрупувань. Про рекет говорять, як про щось звичайне.

Між міліцією і мафією відбуваються справжні бої. Проходять вони, як правило, на територіях кафе та розважальних центрів. Деталізоване описання такої суперечки в кафе « Червона рута» нагадує кіносценарій. Із боями без правил, викинутими на двір оголеними жінками тощо…

Свобода сп’янила не тільки «братків». Досить цікава справа директора одного з чернівецьких СПТУ, який замість того, щоби сплатити штраф, почав копати ногами працівника ДАІ. А той, у відповідь, почав стріляти в землю. Спілкування двох джентльменів, як не дивно, закінчилося миром.

Треба відзначити, на відміну від багатьох міст України, в Чернівцях кращим «дахом» (ще один новий термін 90-х) все ж була міліція, а не мафія. За Чернівцями закріпилася репутація «мєнтовського» міста.

Однак, міліцейський «дах» не врятував, наприклад, буковинського бізнесмена Шварценберга, якого вбили на порозі власного будинку. Тобто від одного замаху міліція захистила бізнесмена, але потім «не догледіла». Вбивць, тим не менше, знайшли. «Дах», хоч із запізненням, але спрацював.

Мою увагу привернула назва статті-некролога Шварценберга. Вона звучала так : «Він жив недовго, але гарно…». Чим не гасло для всієї епохи?

Звичка вирішувати питання радикальним шляхом, який підказував ще товариш Сталін – «нема людини – нема проблеми» – торкається різних галузей життя. Руку всюдисущої мафії шукають і у смерті еколога Віктора Фреліха, який займався розслідуванням причин алопеції разом з журналісткою Людмилою Чередарик. Дружина Фреліха стверджує, що чоловіку перед смертю погрожували. Про це писали й усі ЗМІ. Та розслідування не дало жодних результатів. Зрештою, чи було воно? Адже військові лікарі з госпіталю, що на вул. Червоноармійській, діагностували у Фреліха ураження нирок отрутою, яка використовується як хімічна зброя. Коли ж науковця перевели до реанімації обласної лікарні, де він і помер, його госпітальна медична картка щезла.

Нові методи застосовуються й у стосунках з пресою. Одна з найгучніших подій – вибух гранати у приміщенні редакції газети «Час». Версія, яку висунула редакція – низка публікацій на захист директора Калинівського ринку Богдана Кравчука – викликала невдоволення певних кіл.

(Далі буде)

Ведучий рубрики – Сергій Воронцов

1 response on Позбавлення ілюзій. 95-й: Жити недовго, але красиво

  1. Зсув і в мізках людей.Реформи в освіті ( шкільній і вищий) ведуть до деградації особистості. Заводи, землю, багатства розібрали( розікрали), лишилось людей підкорити собі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *