Переможені переможці

У тролейбусі мимоволі почула розмову двох «дідусів з нагородами»:

– Яка в тебе пенсія?

– О, у мене хороша пенсія, військова: 1246 гривень. А тепер тим, кому за 80, надали першу категорію, тож мені додали ще 186 гривень.

Говорили голосно, як усі літні люди, та далі не слухала, бо подумки спершу склала почуті цифри – вийшло 1432 гривні. Потім поділила на 1418 – дуже полюбляють повторювати на офіційних заходах, скільки днів тривала війна – і вийшло десь по 1 гривні 9 копійок за кожний день війни… І це тим, кому за 80, чи ж багато їх лишилося?

Усе розумію про кризу і про бюджети, але державна думка про ветеранів завжди обмежувалася гвоздичками чи тюльпанами на свято і подачками-пільгами…

Кожне 9 травня майже весь день проводжу на вулицях: гуляю з онучкою біля пам’ятника Перемоги, потім по Головній – до парку… Вдивляюся в обличчя, вітаюся із знайомими. Навіть ми, діти учасників війни, – вже немолоді люди. У попередні роки ветерани, знайомі та незнайомі траплялися часто-густо, тепер, доки ми дійшли до парку, внучка нарахувала тільки 4 дідусів з нагородами.

А у парку вразила ще одна сценка: ветерани в черзі за безкоштовним, до речі, надзвичайно смачним, квасом, що пригощав ним новий у Чернівцях виробник, виймали… посвідчення учасника війни. І, хоча ніхто у свято документа з них не вимагав, показова сама готовність: виховали ж її у магазинах для ветеранів, у військкоматах та соцзабезах… А хіба не показово, що кондуктор, дівчисько, кричить: – Немає посвідчення – ходіть пішки!

І виходить, що крутяться ветерани у хибному колі: була б пристойна пенсія, хіба потребували б вони їхати без квитка?

Лариса ДМИТРЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *