ОРДІ ПОТРІБНИЙ «АНШЛЮС», який перетворить Україну на окраїну відродженої Російської імперії

Німецьке слово «аншлюс» означає «приєднання». Ним традиційно означають політику гітлерівської Німеччини щодо Австрії. Нацистська пропаганда з Берліна постійно переконувала німецькомовних сусідів-австрійців, що ті є частиною «єдиної німецької нації», тож їм, буцімто, треба негайно об’єднатися з німцями. 1938 року німецький Вермахт здійснив обіцяний «аншлюс», змусивши австрійців розділити сумну долю Німеччини під час Другої світової війни.

Невже історія й насправді повторюється? Нині українці є об’єктом політики нового «аншлюсу», яку проводить путінська Москва. Її основи закладалися ще у пору розпаду СРСР. Правляча в Радянському Союзі партійно-господарська номенклатура та її чекістсько-військова опора не бажали справжньої руйнації найбільшої держави світу, та не мали сил для її збереження. Тому в процесі дезінтеграції країни доклали чималих зусиль для утримання ефективних важелів впливу на владні верхівки нових держав, які виникали на місці колишніх радянських «республік-сестер». Особливу увагу приділили вивезенню до Москви найважливіших документів КДБ, за допомоги яких можна було шантажувати нових політичних лідерів. Крім цього, кремлівські ляльководи залучали щойно сформовану верхівку колишніх республік СРСР до вкрай корумпованого бізнесу, особливо у сфері нафтогазових оборудок.

Москва намагалася утримати у власних руках контроль над економікою, зовнішньою та внутрішньою політикою країн СНД, їхніми збройними силами та інформаційною сферою. Важливим інструментом впливу вона вважала Московський патріархат, а також шукала можливості втручання у формування політики сусідніх держав у галузі освіти й культури. Грошей на таку діяльність за президентства Путіна Кремль не шкодував. Кінцевою метою цих скоординованих зусиль стало відновлення російської імперії із включенням до її складу втрачених у 1991 році територій.

«Облом» стався від самого початку в балтійських країнах. Латвія, Литва та Естонія негайно провели люстрацію, чим позбавили пряму московську агентуру можливостей формувати їхню політику. Вступивши до НАТО та ЄС, три країни отримали дієві міжнародні гарантії свого незалежного існування від Москви. Кремль врахував цей досвід, тож коли Україна й Грузія спробували повторити шлях балтійських держав, вони отримали могутній удар з півночі. 2008 року Грузія зазнала поразки у війні з Росією, а згодом її президент Саакашвілі та його партія змушені були поступитися владою проросійським політикам. Одночасно Україна пережила кілька інформаційних і торговельних воєн з Росією, зазнала відчутних матеріальних та інших втрат. Президент Ющенко і «помаранчеві» програли вибори «регіоналам», яких прямо підтримував Кремль, в тому числі через російські ЗМІ, які безперешкодно діють в Україні.

«Аншлюс» України готувався давно, нині операція вступає у найважливішу фазу. Москві вдалося зірвати підписання Києвом асоціації з ЄС, тепер вона намагатиметься задушити Україну фінансовою удавкою. Та повною несподіванкою для Путіна виявився Майдан і взагалі розмах протестного руху українців. Прибічникам імперських ідей здавалося, що вони остаточно дискредитували українську «нєзалєжность», відтак можуть скористатися для її ліквідації масовим невдоволенням рядових громадян діями зажерливої та брехливої київської влади. Проте розрахунки не справдилися. Образлива московська пропаганда, знущальне ставлення Кремля до всього українського вплинули навіть на багатьох з тих українців, які раніше з симпатією ставилися до путінської Росії. Повне нерозуміння українського менталітету зіграло злий жарт з авторами імперських планів.

Москва поспішає з «аншлюсом», враховуючи історичний досвід: у 1939-1940 роках Сталін спромігся повернути до складу СРСР більшість утрачених царською імперією земель. Тоді скористалися ностальгійними настроями багатьох колишніх підданих царя-батюшки у країнах Балтії, на Волині й Поліссі, у Західній Білорусі. А молоде покоління, що виросло в інших умовах, ще не встигло прийти до влади. Нині така ж ситуація в Україні: молодь лише готується до активної участі в політичному житті. А в реалізації імперських планів можна спиратися на  тих амбітних представників старшого покоління, які розчаровані своєю непотрібністю в олігархічно-кримінальній державі, що нею володіють представники відомої єнакіївської «Сім’ї». Або ж на тих представників правлячого режиму, досьє на яких вчасно були вивезені до Москви і нині дають можливість шантажувати людей з чорними плямами в біографії.

Час не терпить. Уже через десяток років життя України визначатимуть представники нової генерації, що виросли за часів незалежності й сповідують зовсім інші цінності, ніж вірна спадкоємиця Золотої Орди – сучасна Москва. Та й сама Росія може опинитися в ту пору у стані напіврозпаду чи навіть повної дезінтеграції. Тож Орда поспішає здійснити «аншлюс», доки відчуває в себе сили. Тільки масовий опір українців здатний попередити втрату нашою державою залишків свого суверенітету та остаточне перетворення на провінційну, маловідому світові, тепер уже остаточно окраїну відродженої Російської імперії.

Ігор БУРКУТ