Микола Лабовський: «Призовими з «Буковинської милі» поділюся з знедоленими дітьми»

Переможець V Міжнародних змагань «Буковинська миля» Микола Лабовський продовжить закладену ініціатором цього пробігу Іваном Гешком традицію і поділиться призовими з одним із місцевих інтернатів. Про це, переможні емоції та постзмагальні екстрім-пригоди 26-річний буковинець розповів в інтерв’ю.

– Миколо, ви вже тричі вигравали майже аналогічну дистанцію 1500 м на чемпіонаті України. На «Буковинській милі» було легше перемагати?

– Я би не сказав. Звичайно, для мене кожна перемога на чемпіонаті України є особливою. Тим більше, що перший раз я випередив на фініші легендарного кросмена Сергія Лебедя, другий – «вирвав» пару десятих у не менш легендарного Івана Гешка, який тоді біг після тренувань у високогір’ї, а цьогорічний успіх вирізнився тим, що я виступав після перенесеної операції на ахілли.

Але на «Буковинській милі» конкуренція не менше, ніж у фіналі чемпіонату України. Та це за складом і є практично той же фінал. Відсутні хіба ті, хто на даний час травмовані або мають інші проблеми. Плюс ми були готові до сюрпризів від нашого гостя з Румунії, який за цей рік помітно додав і вже виступав на юніорському Євро.

На перебігу подій позначився і той факт, що буквально з поїзда на старт після перемоги на 12-кілометрівці в Білій Церкві прибув Віталій Рибак, який, зазвичай, любить «накручувати темп». А так забіг завершився традиційним простистоянням з Сашком Борисюком, з яким ми нерідко «рубалися» за перше місце на різних змаганнях.

Цього разу на останніх метрах мені вдалося вирвати перемогу, що принесло мені неймовірні відчуття. Напевно, мені домогли «рідні стіни» (сміється – авт.). Хоча Сашко теж тут, можна сказати, вдома, оскільки тренується переважно в Кіцмані разом з Іваном Гешком.

– У вуличній «Буковинській милі» ви стартували вперше. Як враження?

– Так, торік через травму я не зміг взяти участь. Звичайно, на брусчатці трішки проскальзують ноги. Особливо це відчувається під час фінішного прискорення. Зате тут більше людей збирається, ніж на стадіоні. А вболівальники завжди є окрасою будь-яких змагань.

– До і після нагородження вас довго не відпускали «полювальники за автографами»…

– Так багато автографів я ще ніколи в життя не роздавав. Дуже приємно. Цим всім я завдячую і своєму тренеру Денису Іллічу Тищуку, і, звісно, організаторам «Буковинської милі» – Івану Гешкові, вам, Валерію Чинушу, спортуправлінню. Це чудове спортивне свято, який, загалом, на мою думку, катастрофічно не вистачає в Україні.

– А як вам трофеї і призові?

– Слів немає – просто супер! До речі, я продовжу традицію, яку започаткував Іван Гешко, який після кожної зі своїх трьох перемог на «Буковинській милі» ділився призовими з обласним будинком дитини «Малютка». Минулого року те саме зробив Сашко Борисюк. І я вчиню аналогічно. Але, думаю, я поділюся призовими із знедоленими дітьми з спеціального навчального закладу с. Оршівці Кіцманського району. Все-таки вони земляки Івана Гешка, з якого і розпочався проект «Буковинська миля». Правда, туди ми з Іваном завітаємо пізніше – вже після навчально-тренувального збору в Євпаторії, куди ми виїжджаємо другого дня після змагань.

– Після цьогорічної перемоги на чемпіонаті України ви зазначали, що не вистачало серед суперників Гешка…

– Так присутність Івана прикрашає будь-який забіг! Звісно, з ним змагатися цікаво. Шкода, що він досі не відновився після травм. Бажаю йому швидше знову набрати форму і тішити новими перемогами.

– Для вас «Буковинська миля» не закінчилася на Соборній площі?

Ні, крім призових, власник готелю «Буковина» Валерій Чинуш, можна сказати, подарував нам з друзями і відпочинок у спортивно-оздоровчому комплексі «Цецино». Ми там покаталися на конях, на квадроциклі. Це був суперовий екстрім-відпочинок! А ось від вечері в тамтешньому ресторані я відмовився – дуже люблю відпочивати на природі, тож вирішили з друзями продовжити відпочинок біля «піонерського костра». І для цього там теж є всі умови. А шашличок і навіть смажені на саморобних «шампурах» сосиски смакують, повірте, не гірше за будь-які ресторанні страви (сміється – авт.).

Георгій МАЗУРАШУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *