Кераміка: поєднання чотирьох стихій і Господа Бога

Перший Всеукраїнський пленер художньої кераміки на Буковині завершується. Майстри – не просто художники, а й скульптори, хіміки, технологи, пічники – упродовж трьох тижнів чаклували з глиною, ліпили її, сушили, випалювали в печі по 8-10 годин при температурі 1100 градусів, потім ще довше чекали, поки вона поступово вистигне, а далі розмальовували і знов випалювали… І ніколи напевно не знали, яким буде кінцевий результат. Що вийшло з печі – побачимо 23 серпня у галереї «Sweet Art», де за підсумками пленеру відкриється виставка. А «майже результат» кореспонденти побачили того дня, коли у печі вистигала остання «порція» творів, готові роботи фотографувалися для каталогу і пакувалися для перевезення.  

DSC_0061

«Вранішня кава» – уклін Європі

У павільйоні, розташованому на території відпочинкового комплексу «Аква-плюс», художники наносять останні штрихи на свої роботи. Мирослава Росул з Ужгорода, прилаштовує тендітне горнятко до руки глиняної пишної пані з кульчиком у вусі. «Це – «Вранішня кава», – пояснює художниця. – Якби організаторка пленеру, галеристка Наталя Богомаз не повела нас на чудову каву в «Найкращу кав’ярню» Чернівців, то і цієї роботи, мабуть, не було б” – сміється. Керамістка, яка вперше приїхала до Чернівців, мала про них уявлення давно – з радіопередач дисидента, письменника і правозахисника радянської пори, екс-чернівчанина Ігоря Померанцева на «ворожих голосах» (BBC та «Радіо «Свобода»). Тому «впіймала настрій» і зрозуміла: усе минається, а настрій треба фіксувати. Тож її твір – це своєрідний «уклін Європі», яка в Чернівцях збереглася, попри десятиліття «совка». А ще – перегук із голландським живописцем Яном Вермеєром Дельфтським та його «Дівчиною з перлиною», адже «постмодерн любить гратися з цитатами», – лукаво посміхається Мирослава.

Окремі експромти не заперечують того, що в кожного художника можуть бути теми й образи, цілі серії, до яких він повертається упродовж усієї творчості, щось у нього лежить в ескізах, щось витає в ідеях. Ужгородський художник і викладач, заслужений художник України В’ячеслав Віньковський розмальовує блідими блакитними й жовтими барвами чудернацького звіра, який нагадує фантастичних тварин Марії Приймаченко. Після випалювання кольори мають набути яскравості.

– До анімалістики звертаюся давно, – вгамовує нашу цікавість пан В’ячеслав. – А загалом кераміка – річ дуже складна, задоволення не з дешевих. У кожного майстра, що виготовляє кераміку, порцеляну, є своя піч. А піч – дуже норовлива. Я свою вивчав півтора роки, аж поки почав діставати з неї вироби хоча б приблизно такі, які замислював.

Пан В’ячеслав викладає художню кераміку студентам. Відзначає, що бажаючих працювати в такому складному жанрі рік від року меншає:

– Молодь переважно йде в більш грошовитий «народний» напрямок. Хоча іноді «народники» починають копіювати професійних художників – і виходить кітч, – зауважує художник. Тому, вважає, краще або залишатися в народній традиції, або серйозно вчитися.

DSC_0044

 Враження, задоволення і казки народів

«Кераміка – річ бездонна», – кажуть учасники пленеру. Починаючи від трепетного, майже інтимного ставлення кожного з них до своєї улюбленої справи («Вареників з глини в дитинстві не доліпила», –  зітхає Мирослава Росул, «Керамістам, як музикантам, потрібно «ставити руки», а на це йдуть роки», –  ділиться В’ячеслав Віньковський, «25 років домагаюся передбачуваності результату – а все одно не до кінця виходить», –  дивується Сергій Богопольський), і закінчуючи розмаїттям технік випалювання. Це і випал у земляній печі, і в польовій, і в техніці Раку…

І якщо імпресіонізм як напрям мистецтва – це «враження», то техніка Раку в кераміці –  це «задоволення». Тут практично ніколи не можна вгадати, що вийде. Бо це – ліплення руками, без гончарного круга, тож кожний виріб – унікальний, і особливий спосіб випалу, в результаті якого може вийти гірше, а може й краще, ніж планував автор. У неочікуваності результату і полягає задоволення.

В будь-якому випадку, вважає В’ячеслав Віньковський, те «Раку», яке зараз робить Європа – то не Раку, то лише вплив японської традиції на європейський випал. Але народи люблять складати казки про себе, що само по собі добре.

Такою українською казкою є трипільська культура, знахідки якої охоплюють значні території, в тому числі і поза межами України. Трипільці були першими металургами, які оселялися на місцях бронзових конгломератів. І саме вплив трипільської культури на давню історію світу і на інші культури формує певною мірою нашу сучасність, в тому числі й мистецьку:

– Тут народне ще виживає, ми не уніфікувалися, нас ще не зачепила глобалізація, – стверджують художники.

DSC_0047

Своя «казка»  і в чернівецького народного майстра Сергія Богопольського. Він просто обожнює глину, а коли ліпить і випалює її – почувається мало не Творцем: –Глина – специфічний матеріал, -переконаний художник.  – У кераміці мусять поєднатися чотири стихії і Господь Бог – тоді виходить ЩОСЬ. З глиною не можна поводитися як з іграшками. Це дуже енергомісткий матеріал, у ній  – кварцевий пісок, який накопичує інформацію, а потім її віддає. І навіть може відомстити».

 

DSC_0075

Мистецька нумерологія

Хоча це й здається не притаманним мистецтву, варто перейти від лірики до цифр. Пленер з художньої кераміки відбувся на Буковині вперше. Він тривав 20 днів, в ньому взяли участь 10 художників. Вони випалювали свої вироби в одній печі. Надалі пленер планується щорічним  і міжнародним як творча лабораторія. Організаторка Наталя Богомаз має намір уже наступного року збудувати вже 2 або й 3 печі для різних технік випалювання. І не лише влаштовувати творче спілкування для митців, а й відкривати їм, а через них – і світові – Буковину й Чернівці.

DSC_0090

Чи перетікають сухі цифри в емоційне мистецтво? – Авжеж. Варто було бачити, як готував до фотографування свій арт-об’єкт львівський художник Олександр Рось. Це була невивершена, нешпиляста «ейфелева вежа» з плоским «дахом», на який насипали дрібних буковинських білих, аж напівпрозорих, камінців. Споруда важка, незважаючи на тонкі стінки і порожнину всередині. Під «дахом» – дерев’яна паличка, гладенько обшуркана наждачкою. А на паличці, прив’язаний мотузочком, похитується камінь. Чи то маятник годинника, чи то маятник історії…  А у «поверхи» вежі художник повільно, наче обмірковуючи, вставляв раніше підібрані на околицях камені, які діставав з мішечка. Камені – пронумеровані! Тож цифра – теж елемент мистецтва.

 

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

1 response on Кераміка: поєднання чотирьох стихій і Господа Бога

  1. Цей роздум над побаченим на пленері дуже точно відобразив атмосферу,творчість,характер.Всім ,хто хоч трохи долучався до цього проекту,хто допомагав мені,підтримував – велика подяка.З повагою,Наталія Богомаз.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *