ІСТОРИЧНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ: МАЙДАН ЧИ АНТИМАЙДАН?

2014-й в Україні розпочався протистоянням між спраглим змін народом і архаїчною владою, яка опирається будь-якому рухові вперед. Їхніми уособленнями виявилися Майдан і Антимайдан, вибір між якими визначатиме долю нашої країни впродовж чималого історичного відрізку часу. Різниця між символами принципова – свобода чи  рабство.

На Майдан вийшли представники різних соціальних верств і регіонів України, бо далі так жити вони не можуть і не хочуть. Натомість, на Антимайдан влада позвозила залежних від себе бюджетників і навербованих за гроші «тітушек». Майдан стояв і на свята, а насильно зігнані «антимайданівці» роз’їхалися по домівках, залишивши по собі сплюндрований Маріїнський парк у центрі Києва. Втім, хоча фізично Антимайдан і спорожнів, його ідеологія та практичні дії  тривали й на свята. Протистояння посилюється.

Прибічники конспірології (теорії змов) нині чимало пишуть про те, що Майдан є витвором політтехнологій Заходу, що його тривалий час готували в американському Державному департаменті й ЦРУ, закидаючи до Києва фахівців з «кольорових революцій». Такі розмови ми чули ще у 2004-2005 роках. Проте на порожньому місці підняти могутню хвилю народних протестів не вдається нікому. Більшовики послідовно провокували «світову революцію», вгатили в неї чималі гроші, але бажаного не  досягли. Культовий революціонер Че Гевара намагався підняти на революцію болівійців, проте загинув, не спромігшись розпалити революційне вогнище там, де народний терпець остаточно ще не урвався й народ пасивно терпів знущання влади над собою.

А в Україні терпінню мільйонів людей прийшов кінець. Вони вийшли на майдани протестувати проти важких умов життя, повсюдної несправедливості, продажності чиновників, свавілля силовиків. Народ вимагає від влади, щоби її представники виконували закони і свої обов’язки, а не грабували країну й не демонстрували людям свою зверхність. Адже державний апарат існує для того, щоби захищати права громадян, їхню безпеку, забезпечувати нормальне життя країни для всіх, хто в ній живе.

Влада спочатку перелякалася, але швидко оговталася і почала залякувати активістів народного руху. Їх б’ють, спалюють їхні автомобілі, погрожують їхнім рідним і друзям. З усіх можливих варіантів обраний найгірший, який призведе тільки до погіршення ситуації в країні. Відповіддю на застосування сили, як правило, буває таке ж її застосування іншою стороною. Складається враження, що можновладці сліпо копіюють методи, які застосовує Путін у сусідній Росії. Втім, там вони привели до падіння авторитету російського президента і зростання соціальної напруги. А українське керівництво чомусь ігнорує такий негативний досвід.

До того ж Путін свого часу уклав своєрідний суспільний договір з росіянами: ті віддали йому свою свободу в обмін на сите існування. Російський бюджет постійно поповнювався нафтодоларами, що дозволяло утримувати соціальну стабільність. А розкрадена українська державна скарбниця таких засобів не має. Правда, російський президент позичив українському 15 млрд. доларів, які необхідні Януковичу для успішного проведення президентської кампанії 2015-го. З’явилися кошти на виплату зарплат, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат. Мало того, перед виборами можна навіть дещо підняти ці виплати. Свого часу Кучма виграв так свої другі президентські вибори. Крім того, його політтехнологи вивели у другий тур лідера комуністів Симоненка, на тлі якого Леонід Данилович виглядав мало не справжнім європейцем.

Не виключено, що подібний варіант буде розіграний і 2015 року. Або замість Симоненка виведуть Тягнибока, якого не сприймає чимало виборців Південного Сходу України. Проти очолюваної ним «Свободи» розгортається справжня інформаційна війна, в якій використовується будь-який промах «свободівців». А помилок вистачає, і кожна з них роздмухується до вселенських масштабів, залякуючи зомбованих радянською пропагандою людей. Так, зі смолоскипної ходи прибічників «Свободи» у день народження Степана Бандери намагалися зробити «фашистський факельний марш», при цьому не згадуючи, що свого часу в Сімферополі російські шовіністи пройшлися вулицями із такими ж смолоскипами, викидаючи руки в нацистському вітанні. До речі, колишні комсомольці ще не забули, як у 70-і роки в СРСР проводили подібні факельні марші молоді, присвячені Дню Перемоги над фашистською Німеччиною.

Антимайданна інформаційна війна набуває нових форм, постійно вдосконалюється. Прибічників Майдану намагаються дискредитувати, не зупиняючись перед будь-яким брудом, копіюючи тут сусідів. Як у Москві зняли свого часу плівочку про позашлюбне сексуальне життя популярного сатирика Шендеровича, який постійно висміює Путіна, так і в Україні влізли в інтимне життя журналіста Портнікова, одного з найбільш послідовних критиків нинішнього правлячого режиму. І з насолодою це демонструють.

Навіть у святкові дні спокою у політичному житті не було. А свята  вже завершуються, тож політична боротьба помітно активізується. Створюється масова організація під назвою «Майдан», до того ж лідери опозиції погрожують загальним страйком. Правда, вони не мають ні досвіду, ні ресурсів, необхідних для цього.

Досвіду поступово набувають, особливо в організації бойкоту товарів, що виробляються фірмами, які належать провідним «регіональним» політикам. Натомість влада посилює переслідування своїх політичних противників, все частіше вдаючись до відкриття кримінальних справ проти них.

«Антимайдан» намагається перейти в наступ. На кону майбутнє країни. Або ми вирвемося з мертвих обійм зогнилого «совка», або надовго у них залишимося, втрачаючи надію на успішний розвиток і нормальне життя.

Ігор Буркут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *