ХХІ століття: війни нового типу

Чому Україна програла Росії інформаційну борню?

У війнах новітнього типу боротьба починається і закінчується не на полях битв, а на медіамайданчиках, які формують свідомість мільйонів учасників баталій. Солдатами в ній є всі споживачі інформації, які далі коментують і поширюють факти через соціальні мережі. А генералами – блогери й журналісти, які задають рамки інтерпретацій.

Кримську інформаційну війну ми програли, зате переконалися, що модернізації потребують не тільки Збройні сили, але й мислення політичних еліт, більшість яких досі не усвідомила свого місця на карті України. А з тим – і цілей та методів українського позиціонування.

Наголошуючи на необхідності своєчасної фільтрації теле- та радіоефіру, обмеження ретрансляції російських телеканалів, ми забуваємо, що програли не тільки ці високі матерії. Як би банально це не звучало, та Україна втратила свої шанси навіть у тих сферах, які могли б обійтися їй найдешевше. Утримуючи кілька армій платних коментаторів для внутрішньополітичних розборок, СБУ в координації з олігархами та медіакомпаніями в короткі терміни не здогадалася мобілізувати «ботів» для роботи на східноукраїнських та російських новинарних сайтах, у блогах та соціальних мережах.

Ми бездарно здали «Twitter» (twitter.com), який за ключовими хештегами могли хоча би вивести з ладу, засмітивши канали поширення новин супротивника. Не здобули переваги в «LiveJournal» (livejournal.com), «проморгали» цілі сегменти «ВКонтакте» (vk.com) і «Facebook» (facebook.com). Не були ініційовані масові кампанії вірусної реклами в «YouTube» (youtube.com). Українські спецслужби й політичні еліти навіть не створили координаційних центрів для інформаційної протидії і формування коректних меседжів для російських і проросійських Інтернет-користувачів. Не кажучи вже про такий грубий інструмент, як DDoS-атаки на супротивні мережеві ЗМІ.

Протягом перших тижнів окупації Криму з багатьох сторін лунали слушні поради швидкого подолання інформаційного вакууму, як-то створення цілодобового англо- та російськомовного центру для подачі даних напряму флагманам світової медіа-сфери. Натомість, все це потужно діє з російського боку. Не навчившись оперативно спростовувати чужі відомості, ми так і не усвідомили необхідності поширювати власні – зрештою, творити асиметричні посили для цільових аудиторій в Україні, на Заході і в глибокому російському тилу, а також працювати з правильним медіа-словником («російська армія» замість «самооборони», «окупанти» замість «зелених чоловічків» та ін.).

Ми, нарешті, із запізненням, усвідомили межі залежності і вразливості УАнету від російських сервісів: тепер уже навіть «чайникам» стало зрозуміло, що в Україні відсутня національна блогосфера (аналог російського «LiveJournal»), бо не тільки молодь, а й громадяни середього віку існують у російських соціальних мережах («ВКонтакте» та «Одноклассники» (odnoklassniki.ru)), значна частина користувачів досі працює в  російській електронній пошті («Rambler» (rambler.ru), «Яндекс» (yandex.ua), Mail.ru), довіряючи їй, серед іншого, всі свої реєстраційні дані.

Україна значною мірою залежить від російських комунікаційних систем – від МТС (mts.com.ua) до «WebMoney» (webmoney.ua).

Утім, вихід завжди є – це розробка власних аналогів або форсована реінтеграція у глобальні сервіси (навіть у примусовому порядку). Але найважливіше завдання найближчого часу – робота на інформаційний експорт, серед іншого – на тимчасово втрачені медіа-території.

 

Найперше, Україна потребує свого цілодобового англо- і російськомовного супутникового та Інтернет-каналу, який представлятиме український погляд на світ та внутрішню обстановку. Враховуючи вартість, такий проект, за аналогом «Russia Today» (rt.com), Україна могла б реалізувати разом із Польщею для лобіювання спільних медіа-інтересів на европейському та евразійському просторі.

По-друге, Україні необхідні якісні та цікаві англо- і російськомовні Інтернет-ЗМІ – в т.ч. на внутрішньоросійському ринку. Загалом їх може бути два або три – і цього достатньо за умов фінансування і роботи на рівні «Lenta» (lenta.ru).

І, по-третє, ніхто не скасував потреби збору та аналізу великих масивів інформації для публічної та непублічної роботи. Українська «Стрічка» (strichka.com) повинна зайняти нішу тематичного пошуку й моніторингу як внутрішніх, так і цільових інформаційних систем дійсного і ймовірного супротивника.

Святослав ВИШИНСЬКИЙ, медіа-експерт, блогер VKursi.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *