Дуже хотілося б залишити заперечну частку НЕ. Та, на жаль, тоді це було б не зовсім правдою. Бо поки що нас використовують, не питаючи згоди. І за прикладом ходити далеко не треба. Так, наприкінці минулого тижня заяву на звільнення написав новопризначений начальник СБУ Кіцул. Чому? Бо Народна рада зібрала під зверненням про його відставку підписи депутатів. Коли один із них – депутат Руслан Мельник відмовився це робити, заявивши, що не бажає бути іграшкою в чужих руках і хоче вивчити це питання. Йому запропонували не мутити воду, а коли щось не влаштовує, вийти з ради. Руслан Мельник так і зробив. Хоча він належить саме до тих одиниць серед численної когорти депутатів, за якими не має ні криміналу, ні корупції. Та й на столичному Майдані був практично від початку і до кінця.
Тож чи варто нам відкривати «ящик Пандори» у такий складний час, як нині? Тим паче, по Кіцулу є питання. Обізнані люди, які відстежують належність перших осіб області до тієї чи іншої партійної когорти (хочу нагадати, що у нас партії – це бізнес проекти), кажуть, що Кіцул – людина Оксани Продан, яка, нагадаю, розбиралася з безладами на Калинівському ринку в період правління Ринжука (себто Федорука). Тобто її інтереси теж на ринку, але в іншій площині. Натомість заступник Кіцула – людина нібито з команди Федорука. Якби вони одне одного контролювали, було б зовсім не зле для «калинівців», які, до слова, вже обурені призначеннями на Калинівському ринку, стверджуючи, що повертаються «дерибанні» часи (див. відео з прес-конференції Правого сектору в Українському народному домі) .
Ситуація з новопризначеним головою ОДА – виконавчої структури, яка нині паралізована, – теж якась дивна. Романів уже побував на зустрічі з депутатами. Його кандидатуру нібито підтримала й рада Майдану та Самооборона. І раптом – Правий сектор проти. Обираємо голову ОДА на Майдані. А, може, не той нині час для таких речей? Адже розпочалася війна!
Якщо казати відверто, то у нашої влади нині більше помилок, ніж здобутків. Наведу тільки два приклади. Приміром, навіщо підбурювати десятки-сотні пенсіонерів проти себе, перейменувавши вулицю обласного центру Червоноармійську? Хіба останки цих червоноармійців не лежать на кладовищах кожного міста і села. Та й чи не завдяки їм Північна Буковина перебуває зараз у складі України? А тепер і пам’ять про них хочуть стерти? А що скаже керівництво нинішнього 9 Травня? Крім того, у нас достатньо вулиць Садових, Квіткових чи тупиків комунізму, які безболісно можна перейменувати. Навіть Центральній площі можна було дати ім’я Героїв Небесної сотні.
І другий приклад. Відеокадри, м’яко кажучи, не вельми інтелігентного зняття виконувача обов’язки генерального директора Національної телекомпанії України (НТКУ) Олександра Пантелеймонова обійдуть чи вже обійшли весь світ. І вони чи не найлегше переконають саме цей світ у тому, що до влади в Україні прийшли фашисти. Тому в мене складається враження, що все це відбувається на замовлення та за гроші ворогів України. Це ж просто подарунки для Путіна! Мене особисто найбільше обурювала брехня і підтасовка фактів у російських новинах. Час від часу переглядала їх, щоби знати, чим дихають тамтешні журналісти. А тепер російські телевізійні канали заблоковані. Це що – недовіра до власного народу? Чи відповідь на програну інформаційну війну? Я особисто вважаю такий хід помилковим. Але, припускаю, що я теж можу помилятися. Та знаю головне: завжди треба думати головою та аналізувати факти.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
