Франц ФЕДОРОВИЧ: «Жити, щоби залишити гарну пам’ять»

Досьє: Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ, 52 роки. Генеральний директор підприємства «Авторембуд», голова благодійного фонду «Подаруй дитині життя», депутат обласної ради від фракції Партії регіонів. Почесний меценат фестивалю «Захарецький гарчик», батько трьох дітей, чоловік дуже симпатичної жінки.

Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ
Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ

«Допоможи іншому, коли Бог допоміг тобі»

– Саме сьогодні, коли ми бесідуємо, у Вас день народження, отже, аналізуєте прожите. Які відчуття від власного життя?
– Відчуття щастя. В мене гарна сім’я, команда професіоналів-однодумців. Мені все дається непросто, але кінцевим результатом я задоволений.
– Тобто, Ви – людина самодостатня?
– З одного боку, виходить, що так. З іншого – людина, яка всього досягла, стає нецікавою. Тому я не зупиняюсь на досягнутому. Людина живе, поки вона рухається, планує, будує, творить, працює над собою…
– Що ж Ви плануєте на майбутнє?
– Допомагати дітям, підприємцям і працівникам мого підприємства.

Почесний меценат «Захарецького Гарчика» з учасниками фестини
Почесний меценат «Захарецького Гарчика» з учасниками фестини

– Ви – один з найвідоміших на Буковині меценатів. Що спонукає підтримувати дітей?
– Ми говорили про самореалізацію… Я вважаю, людина, щоби реалізувати себе, має допомагати ближнім. Коли Бог допоміг і дав мені, я повинен допомогти іншому. Я обрав діток, бо це наше майбутнє. Їм треба дати шанс на життя – тим, хто сьогодні хворий на лейкемію.
– Чи траплялося, що Ви відмовляли комусь у допомозі?
– Коли я бачу, що людина керується корисливими мотивами, відмовляю. Такі випадки бувають, але не часто.
– Чи доводилося вчиняти таке, за що й досі соромно?
– Так щоби «по-серйозному» не пригадую. Я – «самоїд», тому сам собі влаштовую «розбори польотів». Коли вважаю, що зробив помилку, завжди намагаюся її виправити.
– Ви говорите, як типовий Скорпіон. У гороскопи вірите?
– Як на мене, вони всі якісь однакові. Тому я вірю в себе.
– Буковинці знають Вас у багатьох іпостасях: бізнесмен, педагог, громадський діяч, політик, держслужбовець. У якій ролі Ви почуваєтесь найкраще?
– Найкомфортніше почуваюся, коли нікому не підкоряюсь і ні перед ким не звітую, сам відповідаю за свої слова і вчинки. Тому краще бути бізнесменом.
– Ви працювали заступником голови облдержадміністрації при двох різновекторних губернаторах. «Прогинатися» не доводилося?
– Робота у владі – це робота в команді. Тому часом, коли не міг довести своєї правоти, доводилося поступатися особистими переконаннями: робити одне, а думати інакше.
– Чи хотіли б сьогодні бути при владі?
– Однозначно – ні! Хочеться стабільності, впевненості у завтрашньому дні, а цим влада нині «не пахне».
– Свого часу Ви були членом партії «Трудова Україна». Чому ця партія пішла з політичного Олімпу? Кого підтримуєте нині?
– «Трудова Україна» була прогресивною лейбористською партією. У якийсь момент її керівники, зокрема Сергій Тигіпко, розчарувалися в політиці і пішли в бізнес. Без яскравих лідерів партія занепадає.
Нині працюю в облраді у фракції Партії регіонів. Я не стовідсотково згоден з їхніми ідеями, але ця політична сила імпонує мені найбільше. До маленьких партій вступати немає сенсу. Інші дві політичні сили, які реально впливають на події в Україні, мають погляди, протилежні моїм.

Фото на згадку з друзями-однодумцями
Фото на згадку з друзями-однодумцями

«Хочу онучку!»

– У Вас троє синів. Чи є різниця між «стати батьком у 30» і «стати батьком майже у 50»?
– Ще й яка! Взагалі, на мою думку, найбільше з вихованням пощастило середньому синові. Старшого, Олександра, виховував суворо. Нині йому вже 22, у нього свої інтереси. Меншому, шестирічному Богданчику, навпаки, дозволяю геть усе. В нього найкраща пора – дитинство, хай її використовує. А от Андрій опинився в «золотій середині»: я вже мав досвід і розумів, що головне у вихованні дітей не покарання, а спілкування.
– Не шкодуєте, що у Вас самі хлопчики?
– Дружина завжди хотіла мати дівчинку. Коли народився Сашко, усі раділи, що син. Коли чекали Андрійка, думали, що обов’язково буде дівчинка… Не склалося. Вирішили спробувати ще раз, але народився Богданчик. Тепер усі сподівання на онучок. Так зазвичай буває: в кого багато синів, має лише внучок.
– Розкажіть про свою другу половинку…
– Моя жінка – бухгалтер, але її основна робота вже багато років – бути дружиною і мамою. Заради того, щоб родина була міцною, комусь із подружжя треба відмовлятися від особистих кар’єрних амбіцій. Я вдячний моїй дружині, що вона взяла домашні клопоти на себе, бо жити з чотирма чоловіками, м’яко кажучи, непросто. Ще моя жінка дуже добре готує, особливо овочеві страви. Навіть одна й та ж страва у неї щоразу виходить по-різному, але неодмінно смачно.
– Ви можете уявити себе «домогосподаркою»?
– Цілком. Я був найстаршим сином у багатодітній сім’ї, тому вмію поратися по господарству. Щоправда, чоловічу роботу вдома переважно доручаю синам.
– Скажіть, коли мужчина стає «здоровим, красивим, помірно вгодованим чоловіком у розквіті сил»?
– У кожного по-різному. Переважно ще замолоду, але мені здається, що й нині ще багато чого можу зробити. Коли я за чим і шкодую, то не за роками, а за втраченими можливостями.
– Скільки грошей треба людині для щастя?
– Не буду лицемірити, що гроші не мають значення. Для мене достатньо, коли можу забезпечити сім’ю і своє виробництво. Решту грошей вкладаю переважно у розвиток виробництва або допомагаю тим, хто цього потребує.
– Якого майбутнього Ви хочете для своїх дітей? Як взагалі треба жити?
– Як усі батьки, хочу для своїх дітей майбутнього кращого, ніж сьогодення. Як треба жити? Довго над цим думав і дійшов висновку, що жити треба так, щоби залишити про себе гарну згадку.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Колектив «Версій» вітає Франца Карловича з Днем народження і бажає успіхів, удачі в усіх добрих починаннях, прибуткового бізнесу і десяток красунь-онучок!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *