Еміль Крупник: «Мені дуже подобається Ізраїль, але мені дуже не подобався я в Ізраїлі»

Еміль Крупник був чи не першим бардом, який  ще у 80-их минулого століття сміливо вийшов на чернівецькі вулиці зі своїми піснями під гітару. Тоді це вразило, здивувало й захопило. Нині ж автор і виконавець власних пісень приїхав до рідного міста і дав концерт з нагоди 50-річчя та 25-річчя творчої діяльності.  

На концерті, що відбувся в невеликій затишній залі чернівецького міського Будинку естетики та дозвілля, не було де яблуку впасти. Поділений на два відділення – «Чернівецькі дворики (Ностальгія)» та «Чернівецькі фасони (Сучасність)» –  концерт показав етапи творчості співака, пов’язаної, переважно, з рідним містом. Адже понад 40 пісень  – із більш ніж 7 десятків творів барда – присвячені саме Чернівцям.

Найбільше оплесків зірвали улюблені чернівчанами «Чернівецькі дворики», «Тралка»,  «А может, вернемся, поручик Голицин (Черновицкий вариант)», і нові  – «Черновицкие фасоны», «Буковинська заробітчанська-2» та інші замальовки з чернівецького життя. Не дивно, що в антракті й після концерту шикувалися довгі черги охочих придбати диски з піснями й отримати автограф співака.

Після концерту ми поспілкувалися з Емілем Крупником.

– Даруйте на надто прямолінійному запитанні, але чому Ви повернулися на Батьківщину?

Мені дуже подобається Ізраїль, та не сподобався я сам собі в Ізраїлі. Тому я живу в Києві, де працюю журналістом.

Що у творчому сенсі дають Вам сьогодні Чернівці? – Знаєте, я постійно намагаюся осягнути, зрозуміти, розгадати феномен Чернівців… Це дивовижне місто, яке додає мені натхнення…

– Чи можливе, на Вашу думку, відродження чернівецької культури, традицій колишніх Чернівців?

Старі Чернівці, на жаль, відійшли в минуле. Відродити якісь елементи класичної чернівецької культури, напевно, можливо. Як на мене, під час мерства Миколи Федорука багато зроблено для збереження культури нашого міста, та, не знаю, чи ви це надрукуєте. Проте, нині в Чернівцях спостерігається певна активізація культурних заходів, але це вже інша, нова культура.

– Мабуть, так і має бути: час змінює культуру, хоча підвалини її залишаються.

Стас ЛЮБИМОВ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *