БУКОВИНСЬКА ПРЕСА СТОРІЧНОЇ ДАВНИНИ:

Про що розповідають газетні підшивки за 1913-й…

У Чернівцях сто років тому виходило чимало газет різними мовами. Старі підшивки зберігаються в архівах і бібліотеках. Коли сучасний дослідник починає гортати пожовклі сторінки, перед його очима оживають картини минулого.

сканирование0019

Більшість городян володіла тоді німецькою. Значну частину населення Чернівців складали євреї, які розмовляли мовою ідиш, близькою до німецької. Тривалий час її навіть вважали «жаргоном німецької». Натомість дотепні чернівчани жартували: навпаки, буковинській варіант німецької є «жаргоном єврейської». Ідиш нерідко використовували у буковинській пресі, хоча журналісти, звичайно, намагалися писати літературною німецькою.

У краї виходили не лише німецькомовні газети. Буковинські українці мали пресу рідною мовою. До того ж, виходили й газети так званим «язичієм» – сумішшю церковнослов’янської, української, російської та польської мов. Цей мовний покруч використовували москвофіли, орієнтовані на Росію. Вони вважали, що існує «єдиний руській народ від Карпат до Тихого океану», частинами якого є «великороси, малороси й білоруси». З москвофілами запеклу боротьбу вели «народовці», які чітко ідентифікували себе з українською нацією, що формувалася на великих просторах від Слобожанщини й Наддніпрянщини до Галичини, Буковини й Закарпаття. Протистояння народовців і москвофілів послаблювало українські позиції на Буковині.

Значно згуртованішою була в нашому краї румунська громада, яка чимало газет видавала своєю рідною мовою. Сильними були позиції її представників і в низці німецькомовних газет Буковини. Єврейська ж громада видавала власну пресу німецькою, ідиш  та давньоєврейською мовами. А буковинські поляки мали «Ґазету польську», яка видавалася у 1883-1913 рр.  Періодичних видань різними мовами виходило чимало: деякі з них існували десятиліттями, а інші зникали після виходу кількох номерів.

Серед буковинських українців особливою популярністю користувалася газета «Буковина», заснована 1885 року. Редагувати її запросили Юрія Федьковича, а працювали над газетою такі видатні діячі української громади, як Омелян Попович, Степан Смаль-Стоцький і Єротей Пігуляк. Ця газета мала великий вплив на буковинців, але її випуск припинили 1910 р. Хоча 1912-1915-го виходила «Нова Буковина», рупором народовців став «Народний Голос», із яким за симпатії українського селянства  конкурував орган буковинських радикалів «Громадянин», який виходив у 1909-1914 рр. А ліві ідеї пропагувала соціал-демократична партія, яка видавала газету «Боротьба». У номері від 18 листопада 1913 р. вона писала: «Зорганізувати пролетаріят, освідомити його про його положення й задачі, зробити його фізично й морально здібним до боротьби й держати його таким, отсе властива ціль соціял-демократичної партії».

Звичайно, подібні загальні фрази не цікавили масового читача. Відтак журналісти насамперед збирали конкретні матеріали. Зі старих газетних сторінок можна дізнатися про те, що насправді хвилювало буковинців сто років тому. Чимало тодішніх проблем подібні до нинішніх. Люди скаржилися на дорожнечу, неякісні товари, на корумпованих чиновників і зловживання поліції. Особливе невдоволення спричиняли священики, що намагалися здерти з бідних людей чималі гроші за похорони, хрещення, вінчання. Хоча Крайове управління Буковини офіційно затвердило перелік треб, плата за які була  прийнятною, деякі попи вимагали набагато більше. Газета «Народний Голос» у липні 1913 р. розповіла про священика Давида Мунтяна з Мигового, який займався поборами, змушував селян безкоштовно працювати на своєму полі, знущався над людьми. Наприклад, він питав батька новонародженого: «як будеш хрестити дитину – по-християнськи, чи по-жебрацьки?». Міг кілька діб не ховати покійника, якщо селянин не мав достатньо грошей.

сканирование0020

Проте писали газети не лише про гострі проблеми. У Чернівцях напередодні Великої війни вирувало культурне життя, тож у газетах друкувалися театральні рецензії, репортажі з концертів, художніх виставок. Міська преса чимало уваги приділяла світському життю. Наприклад, німецькомовна «Чернівецька загальна газета» у номері від 11 січня 1912 р. вмістила велику статтю про «представницький бал буковинських євреїв», на якому був присутній весь чернівецький бомонд. Особливу увагу кореспондент приділив вбранням великосвітських дам, запрошених на бал. «Пані баронеса Фюрт: розкішний чорний оксамитовий корсаж з гагатовими перлинами і мереживом, спідниця оторочена справжнім скунсом, у волоссі прекрасна маленька заколка «чапля». Дружина радника Кніпфера: чорне оксамитове плаття з вишитою золотом накидкою, на корсажі комбіноване мереживо з блідо-блакитним бантом, який увінчувався букетом прекрасних троянд. Дружина віце-бургомістра Вайсельберґера, пані Вайсельберґер: вишукане, комбіноване з чорного ґазу і біло-блакитного смугастого крепу та китайського шовку плаття, корсаж зі справжнього мережива, на плечах розкішна горностаєва накидка». І так далі, і тому подібне…

Панство веселилося, навіть не підозрюючи, що свята невдовзі завершаться. Відносини Австро-Угорщини й Росії вже загострювалися, і в обидвох державах розпалювалася шпигуноманія. Як писала москвофільська «Православная Русь» у листопаді 1910 р.:  «шпионство в Австрии и России процветает. Тут арештуют русских подданных. А там австрийских подданных». Наближалася кульмінація шпигунського скандалу на Буковині.

Напередодні війни лідером москвофілів у краї був Олексій Геровський, який 1910 року заснував у Чернівцях газету «Русская правда». Її видання таємно фінансувала Росія, а газета посідала виразно антиавстрійські позиції. Тож австрійські власті завдали раптового удару: 5 січня 1914 р. було проведено обшук в редакції «Русской правды», а групу пов’язаних з нею осіб заарештовано. У чернівецькій тюрмі опинилися Олексій Геровський разом із братом Георгієм. Але російські спецслужби виділили кошти на їхню втечу. Було підкуплено наглядача і в його супроводі брати вільно вийшли з в’язниці й спустилися до театру. За театром чекало таксі, на якому група поїхала в напрямку Добринівців, до кордону з Росією. Не доїжджаючи до нього, Геровські із спільником вийшли з автівки й лісом попрямували у напрямку кордону. Невдовзі вони вже мило розмовляли з чинами російської прикордонної охорони. Операцію було успішно завершено.

А Чернівці гули, як потривожений вулик. Але недовго чернівчани обговорювали сенсаційну новину: на них насувалися події куди масштабніші, ніж втеча братів Геровських з чернівецької тюрми.

І місцевим журналістам слід було готуватися до опису великих потрясінь, які знищили «старий добрий світ», затишний і зрозумілий для багатьох його сучасників.

Ігор Буркут, кандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *