Брати чи не брати?

Останнім часом усе більше експертів радять українським виборцям брати від кандидатів у народні депутати все, що дають, а голосувати за того кандидата, який подобається. Та чи є користь від цієї поради нашому суспільству та розвитку нашої молодої демократії – питання риторичне.

Напередодні парламентських виборів частіше ведуться розмови про те, що партії та кандидати-мажоритарники не будуть вигадувати велосипед для того, щоби здобути прихильність виборців, і у хід підуть перевірені методи: гречка та грошові винагороди за правильну позначку у бюлетені. І деякі політичні сили і політики вже розпочали. Партія Регіонів напередодні 9 травня масово ощасливила учасників всіх воєн продуктовими наборами та листівками з портретами очільників краю та міста. Колишній мер Новодністровська Руслан Панчишин, за повідомленнями деяких інтернет-видань, роздаючи крупу, приміряється до Бесарабського округу. До речі, як виявилося, за це він поплатився партквитком «Фронту Змін».

Тому не дивно, що чимало політичних експертів навколо радять пересічним українцям брати від усіх кандидатів і якомога більше, а голосувати за того, чиї погляди поділяєш. Це у експертів називається голосувати «по совісті».

Зрозуміло, що очевидну вигоду від такої моделі виборчого процесу отримує безпосередньо виборець. Адже це чудова можливість і кількість хрумких купюр у гаманці збільшити, і продуктові запаси на зиму поповнити.

Для кандидата вигода сумнівна, адже можна витратити чималі кошти на задобрення виборців, і все одно пролетіти – прізвищ у бюлетені багато, а голосувати «по совісті» можна лише за одного.

А от шкода для розвитку демократії в Україні очевидна. По-перше, якщо ми беремо все, що дають, то самі спонукаємо політиків купувати нас. По-друге, зміст даної моделі: ми обмінюємо свій голос на певне матеріальне благо. Тобто, якщо ми щось взяли у одного кандидата, а проголосували за іншого, то ми обманули першого. І в цьому контексті слово «совість» втрачає будь-який сенс.

То може, якщо не брати нічого у політиків, то і голосування «по совісті» буде справді «по совісті? І політики перестануть засилати до нас емісарів з пакунками та грошима? Бо навіщо витрачатися, коли все одно ніхто нічого не бере.

Сергій СОСНОВСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *