26 років тому ми важко собі уявляли реальну загрозу аварії на ЧАЕС, кажуть чернівецькі пожежники, ліквідатори аварії

Сьогодні, 26 квітня 2012 року минає 26 років з дня трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. Радіоактивна хмара тоді кілька разів обійшла всю Землю. Якби вранці 26 квітня 1986 року на ЧАЕС не прибули пожежники з усієї України, трагедія була б значно масштабнішою.

Серед рятівників були і 40 пожежників з Буковини. Вони працювали вахтовим методом: 15 днів – у зоні і 15 – поза нею Шістьох із цих сміливців уже немає в живих. Решта – хворіють. Але тоді, 26 років тому, ніхто з них і не замислювався над небезпекою. Вони просто виконували свій обов’язок. Вони собою прикрили нас усіх.

       У тунель – на БТРах і на 10-12 хвилин

Василь Давидович Кушнірук працював тоді старшим інженером державного пожежного нагляду в СДПЧ–3 м. Чернівці. На момент аварії перебував у Києві на курсах підвищення кваліфікації. 18 травня його направили в Чорнобиль. Вогнеборець пригадує:

–Місто зустріло моторошною тишею. Безлюдні вулиці були посипані піском для зниження радіації. Будинки стояли порожні. Кожного дня чергували на станції по 5-6 годин. 23 травня близько третьої години ночі пролунав сигнал «Тривога» – горіли кабельні тунелі між третім та четвертим енергоблоком. Перед нами поставили завдання не допустити поширення вогню до прибуття основних сил з Києва. Ми в’їжджали на БТРах у тунелі, гасили пожежу протягом 10-12 хвилин і поверталися назад. Довше там перебувати заборонялося, бо можна було отримати велику дозу опромінювання. Але на показники дозиметрів ми навіть не звертали уваги, хоча стрілки зашкалювало, – каже, Василь Давидович

          На вулицях – люди у масках

Микола Васильович Гайдичук наголошує на тому, що робота пожежника не передбачає… роздумів.

–Уже дорогою на Чорнобиль чимало молодих пожежників зазнали психологічних травм, – розповідає вогнеборець. – Адже на трасі, як у фантастичному фільмі, замість звичного руху легкового транспорту тільки спецмашини. Відчувалося, що там, куди вони рухаються, – справжнє пекло. Незвичний вигляд мали й населені пункти. Бо справляли враження мерців: на вулицях – покинуті домашні речі, на балконах розвішана білизна і жодної людини. Вже у Чорнобилі деінде на вулицях зустрічали поодиноких перехожих. Але вони були в масках і прагнули якнайшвидше сховатися.

Страшною загрозою стала пожежа 1988-го року, – продовжує розповідь ветеран. – Тоді горів трансформатор на ЧАЕС. А ще дуже часто горіли ліси. Ліквідувати небезпеку було надзвичайно важко: ми намагалися загасити вогонь, а торф’яний покрив землі «поглинав» воду. Вже тоді усвідомлювали, що разом із димом від вогню у світ летить і невидимий ворог  – радіація. Тому намагалися якнайшвидше локалізувати пожежу.

              Від спеки самозапалювалися будинки

Володимир Іванович Фісюк – ще один буковинець, який проходив службу вахтовим методом у Чорнобилі. Туди потрапив у грудні 1990-го. У Чернівцях працював командиром відділення частини № 3. У Чорнобилі Володимира Івановича призначили командиром відділення другого ходу.

–Увійшов до будинку і здалося, що господарі щойно вийшли з нього на декілька хвилин. Одяг, посуд – усе стояло на своїх місцях, – згадує Володимир Іванович. – А працювали по всій 30-кілометровій зоні. Прибули якось усі частини до села Шипиличі, що за 3 кілометри від Прип’яті. Бо там від сильної спеки будинки загорялися буквально від найменшого пориву вітру. Також згадується, як на свята жителі відвідували місцеві цвинтарі і запалювали там свічки. Часто вогонь перекидався на суху траву і тільки своєчасні дії пожежників запобігали подальшому лиху.

 

Радіоактивного ураження на ЧАЕС зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед це ліквідатори катастрофи та пожежники.

 

За матеріалами відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ТУ МНС у Чернівецькій області

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *