Вона співала з Карузо і Шаляпіним

Наша землячка Лідія ЛИПКОВСЬКА більше 30 років на початку минулого століття прикрашала сцени найвидатніших оперних театрів світу. У «послужному списку» випускниці Санкт-Петербурзької консерваторії – Маріїнський Імператорський у Петербурзі, Міланський «Ла Скала», провідні театри США і Канади, Лондонський «Ковент-Гарден». Її партнерами були Е. Карузо, О. Бончі, Т. Руффо, Д. Смирнов, Г. Бакланов, славнозвісний і неперевершений Ф. Шаляпін.
Лідія Липковська народилася 1882 року на Буковині, в селі Бабин (нині Кельменецький район) в родині сільського вчителя. Серед її найближчих родичів – видатна українська драматична актриса Марія Заньковецька. Тож культурна атмосфера сім’ї підтримувала потяг юної Лідії до оперної сцени.
Закінчивши гімназію у Кам’янці, як особливо обдарована, дівчина 1903-го прийнята на безкоштовне навчання до С.-Петербурзької консерваторії, а по закінченні навчання, 1906-го,  дебютує в «Маріїнці», де швидко здобуває успіху і визнання. Разом з Федором Шаляпіним вона співає в «Лакме» Деліба, «Севільському цирюльнику» Россіні і багатьох інших операх. Забігаючи наперед, зауважимо, що 1937 року Шаляпін з Липковською спільними гастролями в Парижі, Варшаві та Кишиневі закінчили тріумфальний шлях у мистецтві.
…Від 1907-го Лідія вдосконалює вокальну майстерність у Міланській консерваторії, де привертає увагу керівництва Міланського оперного театру. І 1909-го вона вже дебютує на сцені легендарної «Ла Скала». Знову ж таки у парі з Шаляпіним бере участь у відомих «Російських сезонах» у Парижі, де отримує схвальні відгуки. Три роки, завдяки контракту з престижними оперними театрами США і Канади, співає за океаном. «Північною зіркою» назвали її музичні критики після успіху в «Травіаті» Джузеппе Верді в Нью-Йоркському «Метрополітен-опера».
До Європи повертається на спеціально для неї здійснену постановку «Сомнамбули» Белліні. Невдовзі те саме робить для неї і «Ковент-Гарден». Липковська – бажана гостя у  паризьких «Гранд-опера» і «Опера-комик», де співпрацює з всесвітньо відомими композиторами Пучині і Масне: останній визнавав її найкращою виконавицею в його опері «Манон».
Відтоді молоду співачку запрошують на свої сцени всі світові музичні столиці – Берлін, Відень, Рим, Бухарест, Монте-Карло. А в 1914-му А.Тосканіні запрошує її для участі в 9-ти виставах «Ла Скала».
Але Лідія Липковська ніколи не забувала краю, де уперше заспівала. Час від часу навідується до Бабина, де й дотепер згадують про неї односельці, а в сільській школі створено музей її імені. Її  гаряче зустрічають слухачі Києва та Одеси, Катеринослава й Севастополя. У Чернівцях і Кам’янці як великі мистецькі події запам’яталися її виступи у «Наталці-Полтавці» Лисенка.
Уже в радянські часи, у 1932-33-му, «паризька примадонна» здійснила довготривалу гастрольну подорож до багатьох міст Росії, України і Кавказу. Але відмовляється від пропозиції радянського уряду переїхати до СРСР.
По закінченні співочої кар’єри Липковська працює професором Паризької, Кишинівської та Бухарестської консерваторій. А в останні роки життя працює директором Бейрутської консерваторії в далекому і чужому для неї Лівані.
Так сталося, що співачка зі світовим ім’ям майже забута на Батьківщині, окрім Чернівецької області і міста Кам’янець-Подільський, де, починаючи з 1999 року, зусиллями творчої інтелігенції, громадських організацій і засобів масової інформації, практично без підтримки держави відновлюється пам’ять про неї. Саме тут створена книга про її творчість відомим шанувальником музичного мистецтва, Заслуженим діячем мистецтв, нині вже покійним Анатолієм Добрянським.
Навіть поверхневе знайомство з творчим доробком Л. Липковської дає можливість говорити про унікальне явище в світовій  та вітчизняній культурі. Сесія обласної ради 2006 року підтримала ініціативу творчої інтелігенції області про встановлення на батьківщини співачки пам’ятника. Автор проекту – відомий на Буковині скульптор М.Мирошниченко. Розпорядженням обласного управління освіти біографію Лідії Липковської включено до навчального плану «Українські Роксолани» в курсі українознавства. Хочеться сподіватися, що колись ім’я Лідії Липковської згадуватиметься не лише до ювілейних дат. Адже для українців воно має стати синонімом самодостатності нашої культури на загальносвітових культурних теренах.
Ярослав ГРИГОРЕЦЬ, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *