Вона не знала, що таке життя але передрекла його

Тим, хто не вірить в інтуїцію і в призначення, цікаво буде дізнатися про чернівчанку Нінон. У 14 років вона передрекла собі чоловіка, розпізнала його. Її ж майбутній чоловік, в свою чергу, у 14 років провістив свою долю, коли збагнув, що хоче бути або поетом, або взагалі не хоче жити. Він став лауреатом Нобелівської премії, письменником Германом Гессе. Нінон стала його дружиною. Такі – суто жіноча, і суто чоловіча історії.

Час від часу до Чернівців  навідуються дослідники із Європи, подивитися на місто, де народилася і провела юність Нінон Гессе (Ауслендер). Гадаю, від того, що у нас немає жодної меморіальної дошки, присвяченої Нінон, або хоч чогось, що нагадувало про неї – їм стає тільки цікавіше. Більше простору для досліджень… для фантазій. А Нінон, між іншим, була не тільки дружиною, а ще відомою німецькою поетесою, мистецтвознавцем і видавцем літературної спадщини Германа Гессе.

Справді, якась плутанина у нас з цими дошками. Купа сумнівних радянських письменників відзначені, а ті, хто піднімається над їх рівнем, як Еверест – ні. Втім, і в цьому є своя справедливість. Навіщо нам Гессе? Тим більше – його дружина? А наших буковинських радянських письменників тут особисто знали. Так що у Чернівцях і дошки через знайомство, через дружбу, з особистої прихильності. Заради дружби можна навіть витерпіти творчість ушанованих.

Але перед тим, як перейти до матерій суто краєзнавчих, варто поговорити про долю. Справа в тому, що у 14 років чернівецька дівчина Нінон прочитала книгу молодого письменника Гессе і прийшла у таке захоплення, що написала йому листа. Гессе ж так вразив цей лист, що він відповів. Тому, якщо у світі є випадковості, то це тільки тому, що ми робимо не те, що хочемо. Все, що ми по-справжньому хочемо – не випадково.

Це дивне суголосся двох душ – листування дівчини і доволі зрілого письменника видали у Німеччині майже п’ятдесят років тому. Переклали багатьма мовами світу. Серед цих мов, як здогадуєтеся, немає української і російської. На жаль, усі мої титанічні зусилля поцупити текст в Інтернеті, щоб перекласти бодай дещицю, не дали жодного результату. Тож дослідники із заходу їдуть до Чернівців, щоб подивитися на малу батьківщину Нінон, а чернівчанам, щоб дещо дізнатися про неї та старі Чернівці, треба рухатися на Захід, принаймні купувати там книжки. Така склалася парадоксальна ситуація.
Отже, зав’язалося листування, яке час від часу переривалося. Адже Нінон поїхала вчитися у Відень і Париж, невдало вийшла заміж за художника і особисто зустрілася з письменником тільки через багато років.

«Я зустрічав і любив Нінон на прізвисько Іноземка, темно дивилися її очі з-під темного волосся, вона ревнувала мене до Фатме, принцеси мого сновидіння, але, можливо, що вона й була Фатме, сама цього не знаючи». Ці рядки з культової, свого часу, книги Гессе «Паломництво у країни Сходу» безумовно присвячені Нінон Ауслендер ( прізвище, якої і перекладається, як – іноземець). Фірмовий тьмяний відсторонений погляд Нінон згадують багато її знайомих.

Взагалі-то рядки особистих листів Германа Гессе, коли він тільки познайомився із Нінон, просякнуті Еросом і задоволенням від здорового харчування. І це виглядає досить банальним. Навіть, коли він вирішив відпочити з Нінон у всесвітньо відомому нині Давосі, він зауважує у листі до друга: «Коли спускаєшся з гори на лижах, почуваєш ступнями і колінами хвилю кожного повороту, крутість схилу, дрібні підйоми і спуски так ясно, як коханець відчуває, пестячи, тіло коханки». Відчувається, що день для Гессе був продовженням ночі. Але якби все було так просто, то про Нінон не варто було б писати. Вона з тих жінок, хто доводить, що еротичним є також і мозок. Або, якщо не так фізіологічно, внутрішня душевна складова.

«Його скорили її шарм, багатство внутрішнього світу, її уміння забувати самітність у виснажливій роботі і наповняти своє життя змістом», – пише у біографії «Життя мага» французька дослідниця Жаклін Сенес. І вже більш пізні листи Гессе просякнуті захопленням від душевної та інтелектуальної неординарності Нінон.

І це безумовно так. Тому, що навіть кілька знайдених мною віршів Нінон доводять, – в її житті був один вихід – вийти заміж за Нобелівського лауреата. І не тому, що вірші її настільки складні, а тому, що вони якраз прості і щирі. А простоти і щирості в цьому житті неймовірно мало. У нас, наприклад, працівники ЖРЕПу такі складні, що дадуть фору всім лауреатам.

«Я – справжня? Або це лише сон?
Де знаходяться кордони буття?
Бути задоволеною тим, що є. І знати точно: шляху
немає іншого – крізь метушню часів і місць.
Іноді мені здається, я знаю, чим є життя.
Шкода, що цвіте воно лише раз.
Адже сил моїх – на мільйон доль і життів.
Я хотіла б танцювати, співати, закликати і вести.
В літерах, фарбах відтворити риси Вічності.
Створювати, створювати і жити не одним життям.
Але, відчуваю, що ніби мене закрили, відчуваю дивне безсилля.
Чому немає сил злетіти?»

Приблизно так висловлювала своє щире здивування самим фактом життя і обмеженістю лише одним тілом, однією долею, одним життям чернівчанка Нінон. Чомусь здається, якщо б люди частіше про це думали, частіше дивувалися життю, то навіть такі віддалені від питань буття сфери, як дерибан бюджету, проходили більш по-людськи. Адже це тільки Нінон Гессе здавалося, що життя є чимсь незрозумілим. Вийдете на вулицю і ви побачите купу провінціалів, які достеменно знають, чим є життя і що треба робити.

Отже, тепер про Чернівці і краєзнавство. Нінон була донькою відомого чернівецького адвоката Якова Ауслендера. Дослідники пишуть, що вона жила на розі Панської і Ротгассе (тепер Доброго). В її дворі ріс горіх, в тіні якого літніми днями вона відпочивала у гамаку. У цьому гамаку вона і прочитала книгу Гессе. Поряд росли троянди, між якими, за німецьким звичаєм, ставили скляні кулі на патичках. Такий персональний рай чернівецької дівчини.

Тепер важко уявити, де саме міг бути серед суцільного каміння Кобилянської, трояндовий сад. Адже, якщо саме на розі, то єдиний будинок, що міг би підійти під описання, це теперішній будинок «Аваль» банк. Чи міг там бути сад із трояндами? Чи не занадто він великий для особняку? Адресна книга показує, що адвокат Ауслендер жив на Ротгассе, 13. Навряд чи це на розі. На Доброго, 13, нині офісна будівля і, до речі, є адвокатська контора «Ткач і ко». Але з описання сну Нінон, де вона снить, що повертається до батьківського будинку, мені стало зрозуміло, що вона жила на Кобилянській. Чи не на Кобилянській, 13, де нині міське управління юстиції? Там, до речі, непоганий двір.

Родина покинула Чернівці у зв’язку з російською окупацією під час Першої світової війни. Поза Чернівцями справи у адвоката Ауслендера не йшли, він втратив майже увесь капітал. Тому у 1918 році він вирішив повернутися. Його сподівання відновити практику, однак, не виправдалися. Очевидно, війна остаточно підірвала його сили і він помер на початку 1919-го. Місто, на той час, переживало справжню розруху.

Нінон, як любляча донька, дізнавшись про хворобу батька, через новоутворену Югославію та Румунію їхала до Чернівців у товарних вагонах, і навіть у візках, запряжених кіньми. Вона встигла побачити батька і він помер у неї на руках. Батька поховали у Садгорі на єврейському цвинтарі. У двадцяті роки, час від часу Нінон навідувалася у Чернівці, адже тут ще жили її родичі, і був родовий будинок. Час її особистого знайомства з Гессе співпав з часом прощання з Чернівцями. У 1928 році вона продала батьківський будинок у Чернівцях. І це рік, коли вона востаннє була у рідному місті.

Але Чернівці не відпускають так легко. Ще тривалий час Ауслендер спілкувалася із земляками. Зокрема, брала участь у рятуванні відомого чернівчанина, поета і астролога Мозеса Розенкранц. Мозес майже одразу після німецького концтабору потрапив у радянський. Причому в останній – за абсолютно фантастичних обставин. Коли пишуть про Другу світову війну, іноді згадують німців, які рятували євреїв. Але вперше я дізнався про єврея, який рятував німців. Звісно, це був чернівчанин – Мозес Розенкранц. Де, крім Чернівців, могли ще так пофігістично ставитися до національної приналежності? Мозес працював після війни у румунському Червоному Хресті і допомагав знайомим по Чернівцям німцям втекти на Захід. Діяльність його була, очевидно, настільки активною, що НКВС не полінувалася викрасти його у Бухаресті і перевезти до Одеси. А там вже уторованим шляхом до Норильську.

Одним з тих, хто сприяв поверненню Мозеса спочатку до Бухаресту, а потім до Німеччини, була Нінон Гессе. У якої, як дружини Нобелівського лауреата, очевидно, було більше зв’язків, аніж у самого лауреата. До речі, цікаво, що доля «відшкодувала» Мозесу втрачені роки. Прожив він сто років. Листування дружини Мозеса і Нінон досі зберігаються в архівах. Подібні чернівецькі історії можна нанизувати одна на одну. Але… В них немає нічого вартого меморіальної дошки, згадки у теперішніх Чернівцях. Справді, навіщо тут ті непевні здивовані люди, серед провінційного світу впевненості?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *