“Целан хотів бути тільки німецькомовним поетом…”

Пауль Целан. Париж, 1964. Фото Жизель Фройнд.

Пауль Целан
(1920-1970)
23 листопада 1920 року у Чернівцях народився німецькомовний поет та перекладач Пауль Целан.

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.
Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті.»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

Пауль Целан покінчив із собою, кинувшись у Сену з мосту Мірабо.

«20-го квітня 1970 року, ввечері, він непомітно покинув своє напівпорожнє паризьке помешкання на авеню Еміль Золя, № 6, яке він так і не встиг як слід обжити, щоб більше ніколи не повернутися. Своїм останнім пристановищем він обрав воду – первинну стихію, з якої з’явилося життя. Для нього це було поверненням до першовитоків. Смерть у воді – це лагідна смерть. Вона імітує ілюзію життя – плин, рух, вир, дзюрчання. Коло над ним зімкнулося, назавжди…»
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

«Ноктюрн»
Пауль Целан

Не спи. Будь на прю готов.
Тополі співучі в путь
також з вояками йдуть.
В чашах озер – твоя кров.

Зелених скелетів тан.
Розірвано хмарну вись.
Як з вістря холодна слизь,
стікає твій сон із ран.

Світ – це жорстокий звір,
що в місячну ніч проник.
Бог – його злобний рик.
Жах застила мій зір.

Переклад Петра Рихла


20 листопада у «Literatur Cafe» відбувся вечір “Феномен Пауля Целана”, присвячений творчості Пауля Целана. На зустріч шанувальників поезії Пауля Целана був запрошений Петро Рихло, літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, автор монографії «Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст».
Модератор заходу — Інга Кейван.

Петро Рихло напередодні повернувся з Польщі.
В анонсі «Literatur Cafe» я прочитала про вечір «Феномен Пауля Целана»
і подумала, що вже цього разу Петро Рихло презентує довгоочікувану книги листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман.
Навіть на першому поверсі «Української книги» у вівторок перепитала, чи є нова книга Петра Рихла.
Сказали, що Петро Рихло вжє є, але про нову книгу не знають.
Вечір почався вчасно (а хіба з Петром Рихлом може бути інакше?), і на протязі двох годин я мала велике задоволення і раділа можливості послухати великого поета про великого поета.
У кожного перекладача, так іноді говорять, є своя абстрактна модель процесу перекладу.
І я з цим не погоджуюсь.
Бо мистецтво перекладу є одночасно незбагненою таємницею. Яка лишається сам на сам з поетом і з поетом-перекладачем.
«Збагнути концепцію вірша – головне в перекладі вірша», – так окреслив свій закон перекладу Петро Рихло…

Псалом
Пауль Целан

Ніхто не зліпить знову нас із глини та землі,
нікому наш прах не обмовити.
Ніхто, нікому.

Слава во вишніх тобі, Ніхто.
Для тебе любо хочемо
цвісти.
Тобі
навстріч.

Ми є Ніщо,
були Нічим і будемо
надалі, квітоцвітні:
Ніхтотроянда,
Ружоніц.

Із маточки
душею світлою,
з тичинки пустонебом
пелюстя червоніє
багрянословом, коли співаємо ми
про, про, таки про
колючки.

Переклад Івана Лучука


“Він ніколи не відвертався від злободенних проблем сучасності, від її ідеологічних суперечностей. У своїй знаменитій „Фузі смерті” він доторкнувся до найболючішого нерва повоєнної історії – теми виродження сучасної й буцімто цивілізованої людини в бестіального монстра, що ніхто до нього не наважувався зробити, що дехто – як, наприклад, німецький філософ Теодор Адорно зі своєю тезою про неможливість поезії після Аушвіцу („Негативна діалектика”) – навіть вважав варварством. Однак Целан знайшов для цих злодіянь нову мову, і ця мова виявилася адекватною своєму часові. Тому він також політичний поет, вірші якого відкривають найглибші рани нашого часу, рядки якого зіткані з турбот і страхів, марень і візій сучасної людини.”
Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини».


“…Пауль Целан не залишив передсмертного листа, він просто пішов з дому й не повернувся. Його дружина гадала, що він поїхав до Праги. Це була його давня мрія – побувати у місті, де жив рідний йому за духом Франц Кафка. Але чи таким уже спонтанним було його фатальне рішення? В календарі поета під датою 19 квітня 1970 виявлено власноручний запис французькою мовою: “Dеpart Paul” (“Відбуття Пауля”). Цю коротку, написану про себе мовби з чужої, далекої перспективи фразу, підкреслено двічі. Отож він чинив цілком свідомо. Але чи було це самогубством у звичному сенсі, чи, може, радше відтермінованим убивством? Подібно до мільйонів інших євреїв, він став пізньою жертвою Голокосту, який наздогнав його через чверть століття у комфортному Парижі. На його робочому столі залишилися ключі від квартири, знятий з руки годинник і розкрита біографія Гельдерліна з виділеними словами Брентано: “Часом цей геній стає темним й опускається в гіркий колодязь свого серця”.”
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

Вже вдома я вкотре відкрила книгу  з перекладами Пауля Целана різних авторів, віршами німецькомовних авторів в перекладі Петра Рихла і читаю…
Щиро вдячна Петру Рихлу за можливість почути, збагнути, відчути «непомильне слово»…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

1 response on “Целан хотів бути тільки німецькомовним поетом…”

  1. Кристалл
    Не у моих губ ищи твои уста,
    не у ворот пришельца,
    не в глазах слезу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *