Таємний світ мрій, любові та надії – це світ Тетяни ХОМЕНКО

Персональна виставка художниці відбулася у виставковому залі Чернівців «Вернісаж»

З відгуків:
«Спасибі за певність у шаленому світі». Студенти ЧНУ.
«Душу гріють образи… Якщо краса не врятує світ, то принаймні, вилікує». Лікар Кропотницький.

«Я між реальністю і світом, який хочу бачити»

– Тетяно, на твоїх картинах зображені виключно таємниче світло, краса і, я б сказала, присмак романтики на вустах. Але ж у твоєму житті були різні періоди… Як закриваєш шлях негативу?

– Це й для мене загадка. Вже думала над цим. Можливо, таким чином підсвідомо реалізую, чи то пак, матеріалізую у світі добро, якого тут так не вистачає. А мрії ж, як відомо, збуваються.

– Жінки на твоїх картинах незахищені, ніжні. У них щось від блоківської Незнайомки. Водночас вони нагадують… тебе. Але в такої жінки за спиною повинен стояти сильний мужчина-охоронець. У тебе такий є?

– Я не звикла відповідати на запитання про особисте життя. Воно має лишатися за кадром. Скажу лише, що Він у мене є. І це справжній чоловік, який не зрадить і не продасть. А відчуття надійності для мене – чи не головне. Бо коли людина – потенційний зрадник, то вже не має значення ні врода, ні багатство, ні навіть розум – все це вже не спрацьовує.

Секрет молодості і краси

– Таню, в тебе не тільки картини романтичні і гарні, але й у собі ти зберігаєш ці якості. За рахунок чого?

– У житті повинен бути стимул, тоді в організмі виробляється мелатонін. А ще важливо не розучитися дивуватися, відкривати світ як уперше, як у дитинстві. Постійно відчуваю себе малою, дівчиськом, хоча маю двох дорослих і цілком самостійних доньок. Обидві – творчі особистості. Старша пішла моїм шляхом, вона художник-дизайнер і мистецтвознавець.

Час збігає так швидко, що не встигаєш отямитися. Інколи думаю: треба сісти, заспокоїтися. Але все ніколи. Інколи мені здається, що я не змінилася. Але вік все ж таки подарував упевненість, а ще – загострене почуття відповідальності. Нині я дозволяю собі казати тільки те, що думаю. І чинити так, щоби перед собою не було соромно. Можна приховати власний вчинок, щоби ніхто не дізнався… Але ж ти сам знаєш про нього! Як з цим жити?

«Дав Бог у руки пензля – малюй!»

Головне, треба відчувати, для чого ти взагалі прийшов у цей світ. Адже кожен має свою місію. Інколи я думаю: Боже мій, для чого я тут, у цьому світі? Та коли беру пензля до рук, все стає на свої місця. Я просто малюю власні думки, якими хочу поділитися з іншими людьми.

Хто з глядачів зі мною, так би мовити, в резонансі, той відчуває душевний підйом, співпереживання. Тому, напевне, стільки гарних теплих слів я почула, стільки добрих очей побачила! Задля цього варто жити й не оглядатися на неприємності. Тим паче, що, коли мені погано, варто лише взяти пензля до рук – і все минається. Та й погане просто помітніше. Зла менше, ніж добра, але воно більше кидається в очі.

– У кожній картині – часточка художника, його аура. В тебе забирають її постійно. Не боїшся?. .

– Чим більше даєш, тим більше отримуєш – це аксіома. Тому вважаю: молодь треба вчити, що, купуючи репродукцію, ти не отримуєш духовного заряду. Бо він є тільки в оригіналі, в якому і рука, і душа, і серце художника. Й ця енергія завжди працює. Тому річ, зроблена недоброю людиною, несе негативну, темну енергетику. І навпаки.

– Як пишуться картини? Вранці, ввечері, вночі?..

– Хочеться писати завжди. Але не виходить – завжди. Коли ж трапляється вільний день і вранці вдома вже нікого немає, я смакую кавою. Потім ставлю чистий холст, біле полотно. Ходжу довкола нього, милуюся, подумки реалізуючи задумку. Знаю, що саме на ньому буде. Потім знову п’ю каву, відтягуючи початок солодкого процесу творення. Коли ж він просувається так, як мені треба, серце починає неймовірно калатати. Мені здається, що його навіть на вулиці чути. Надто ж у момент важливого мазка. Дуже хвилююся!..

Самотність у натовпі

– Тетяно, ти успішна реалізована жінка: у тебе надійний чоловік, прекрасні, розумні, талановиті діти. Тобто, все, що для жінки є головним, у тебе є. Чому ж тоді створюєш власний світ, у якому інколи ховаєшся?

– А тому, що кожен у цьому світі самотній. Сам приходить сюди і сам іде. Та й творча людина повинна час від часу побувати у власному світі. Самотнім бути добре тоді, коли ти насправді не самотній, бо в тебе є дім, родина, близькі люди, друзі…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Довідка «Версій»
Тетяна Хоменко народилася на Буковині, в сім’ї лікаря. Виросла в Черкасах. Навчалась у художньому училищі в Москві. Її роботи розміщені у приватних колекціях у США, Німеччині, Австрії, Польщі, Франції, Ізраїлі. Персональні виставки Т.Хоменко відбулися у Чернівцях (2000, 2002,2004 та 2009), а також в Австрії (2003) та у Києві (2005).

Картинка з виставки

Спостерігати за відвідувачами виставки – саме задоволення: люди співпереживають, відкриваються, внутрішньо світяться… Але трапляються й несподівані ситуації. До зали зайшла погано вбрана людина з величезною валізою в клітинку – у такі збирають на смітнику пляшки та папір. Спочатку здалося, що вона не туди потрапила. Але чоловік з непідробним зацікавленням пройшовся залою, потім ще раз і вийшов. За 20 хвилин, помічаю, повертається. Але прямує вже до конкретного полотна. Чесно кажучи, спочатку була вражена, а потім схаменулася: та у нього є душа, цим усе й пояснюється…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *