2 лютого – Всесвітній День водно-болотних угідь (World Wetlands Day)
Його відзначають щороку в усьому світі та він визнаний важливим Організацією Об’єднаних Націй.
Цього дня – 2 лютого 1971 року – була підписана Конвенції про водно-болотні угіддя міжнародного значення (Рамсарська конвенція), націлена на підвищення обізнаності громадськості про цінності та переваги водно-болотних угідь для збереження природи і добробуту людей, збалансованого використання екосистемних послуг та ролі болотистих територій для пом’якшення впливу зміни клімату, а також з метою сприяння збереженню та розумному використанню водно-болотних угідь загалом.
Загальновідомо, що, займаючи близько 6% поверхні суші, водно-болотні угіддя поглинають більше вуглекислого газу, ніж ліси, а вода у болотах буває чистішою, ніж в озерах, адже оновлення води саме в болотах відбувається кожні 5 років, в той час як в озерах – у середньому впродовж 17 років.
Отже, водно-болотні угіддя допомагають підтримувати життя, можуть забезпечувати чистою водою, є середовищем існування для дикої природи, включаючи мігруючі та зникаючі види, а також є джерелом цінних видів лікарських рослин, ягід та інших засобів для існування людей у всьому світі. І те, як утворюються і трансформуються водно-болотні угіддя, є важливим показником, що дає підстави визнати водно-болотні угіддя основним середовищем існування, яке зробило можливим життя на планеті Земля.
Для тих, хто не знає, пояснимо: водно-болотні угіддя – це невеликі осередки життя рослин та організмів, що містяться у водоймищах, які забезпечують екологічне здоров’я в достатку не лише водойм, але й середовища загалом.
Департамент світових водно-болотних угідь міститься в містечку Гланд, Швейцарія і відповідно до започаткування Всесвітнього дня водно-болотних угідь Рамсарська конвенція вперше приписує визнання цього Дня в іранському місті Рамсар на березі Каспійського моря. Громадські захисники та ентузіасти навколишнього середовища цього дня збираються разом, щоби наголосити на своїй любові до природи через святкування, яке визнає, що заболочені землі виникли не лише для нас, людей, але й для всіх інших видів організмів у цьому світі.
Відповідно до ратифікованої Україною Рамсарської конвенції, вони включають усі болота і заболочені території, а також прісні, солонкуваті або солоні водойми, глибина яких не перевищує шести метрів під час відпливу. Згадана конвенція зобов’язує держави виділяти на своїй території водно-болотні угіддя міжнародного значення та сприяти їхньому збереженню разом із водоплавними птахами шляхом створення природних резерватів.
Багата Буковина має понад півтисячі водно-болотних угідь
Чи має Буковина територіальні ресурси для формування мережі «Рамсарських» угідь? Звичайно. Чи важливі вони для нас? Так, звичайно. Чи є проблеми з їх збереженням? Аж занадто. Ми не будемо розглядати весь комплекс угідь разом з річками, болотами, заболоченими землями, штучними водоймами – ставками і водосховищами (яких понад 500), а зупинимось на природних озерах – візуально привабливих і реально утилітарних. На Буковині все їх різноманіття укладається в три типи: озера старичного походження, карстові озера та озера зсувних регіонів. Частина з них взята під охорону держави в якості заповідних об’єктів, що мають велику екологічну та освітньо-пізнавальну цінність.
Отже почнемо з колись численних старичних озер, які є реліктами русел великих річок – Прута та Сірету. В процесі формування днищ широких долин і поглиблення русел на теренах заплав утворились відокремлені ділянки, що втратили прямий зв’язок з основними річками. Вони мають різний вік, отже розміри й вигляд. Такими гідрологічними реліктами практично вкрите днище долини Прута на всьому його буковинському відрізку. До масового її освоєння на початку XVI-XVII століть безпосереднє Попруття було важко прохідною територією з густою мережею озерних стариць та густими заростями вологостійких дерев (осика, верба) і чагарників. А тому основні шляхи сполучення пролягали не власне долиною, а «стрибали» високими терасами. У XVII столітті земельні спори між громадами Старої Жучки та Денисівки (на території Садгірського району в Чернівцях) тривали за право володіння такими спірними «рибними болотами». Сьогодні в процесі інтенсивного господарського освоєння і забудови значна частина їх знищена через засипання різноманітними твердими матеріалами. Решта зазнає інтенсивної евтрофікаційної деградації (замулення органічними рештками) і природного кліматоспричиненого осушення.
Загадкові озера Чернівецької області
Представницьким є донедавна найбільше озеро Чернівецької області Драницьке біля однойменного села площею близько 80 га, на базі якого оголошений орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Драницький». Нині 90 відсотків його території вкрито густими непрохідними заростями комишу, рогозу та іншими болотними видами, а решта відкритого водного простору приурочена до карстових провалів. Зараз важко сказати про нього: чи це ще озеро, чи вже велике маловодне болото? Тим не менш, свою екологічну функцію воно виконує сповна, адже тут перебувають 59 видів птахів, 10 видів променеперих риб, 4 видів земноводних, 2 – плазунів, 6 – ссавців, численні комахи. 10 з них віднесені до списку з «Червоної книги України» та міжнародних охоронюваних видів. Це один з ключових елементів міжнародної екомережі.
Така ж сама ситуація і в долині Сірету, надто в її Глибоцькому сегменті, де обводнені і заболочені стариці сформували густу й заплутану мережу, отже майже непрохідну. Саме з цієї причини при відступі із Сучави польським військам Яна Ольбрахта в 1497 році довелось робити великий крюк правим берегом і долати річку значно вище за течією, що в кінці кінців призвело до важкої військової поразки у Кузьминському лісі.
Феноменом є дивне за походженням озеро південніше с. Магала площею близько 1 гектару. Воно сформоване не у старичному пониженні, а на підвищеному міжстаричному вододілі. Як воно виникло – наукова загадка, Серед версій – потужний вибух під час боїв Першої Світової Війни, але заряд вибухівки мав би тути надпотужним.
Нетипове озеро біля Магали.
Карстові озера розміщені у Прут-Дністерському межиріччі в районах поширення розчинних гіпсів та вапняків. Більшість із них невеликі, але трапляються і монстри. Серед них виділяється озеро Джулин на Хотинщині на південній околиці с.Владична площею 31.2 га – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташоване у великій карстово-тектонічній депресії у підніжжя південно-східної частини Хотинської височини. Довжина сягає 1300 метрів, максимальна ширина до 280 м, а виміряна нами глибина перевищує 5 м. Гідрологічний режим жорстко залежний від кількості атмосферних опадів, а екологічний стан визначається незначним за площею водозбором, який до того ж повністю знаходиться на густозабудованій території сіл Владична, Ширівці і Недобоївці. Здоров’я тут, звісно, не поправиш. У періоди посух і міцного льодового покриву трапляються замори риб, з якими без належного господаря важко боротись. Тим не менш, фауна виявлених хребетних видів в самому озері і прилеглому узбережжі сягає 124 видів, з них променеперих риб 13, земноводних 6, плазунів 3, птахів 88 і ссавців 14. (9 разом занесені до Червоної книги України). Має величезну наукову цінність як осередок концентрації біотичних видів і транзитної станції відпочинку на шляхах міграції перелітних прахів.
Озеро Джулин.
Не менш цінним водно-болотним об’єктом є давньовідоме озеро Болото («Борівецьке» на північніше однойменного села, площею 20.4 га, комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Довжина близько 1 км, ширина від 100 до 350м. Чаша озера має карстово-тектонічне походження при переважаючих глибинах 1-2 м у верхній частині водойми та 3-4 м у нижній, а в карстових ямах до 5-6м. Основну цінність і екзотичність надають плаваючі торф’яні острови з підводною подушкою до 1,5 -2 м та природно укоріненими деревами вільхи та верби висотою до 8 – 10 м. Водойма перебуває на стадії інтенсивної евтрофікації з інтенсивним відкладанням органічного намулу. Із хребетних тварин у межах заповідного об’єкту виявлено 56 видів, з них променеперих риб 8, земноводних 5, плазунів 1, птахів 39 і ссавців 3. Взагалі тут встановлено перебування 22 видів із списку «Бернської конвенції». Важливим є той факт, що під час масової міграції перелітних птахів озеро виконує роль транзитної станції.
Два озера Очеретяні належать до комплексних пам’яток природи місцевого значення і розміщені на плато Хотинської височини північніше с. Ширівці. Загальна їхня площа 4,6 га. Виникли у виположених карстових депресіях, утворених в органогенних вапняках. У періоди посух вода практично зникає. Менше озеро перетворено на штучну копанку у днищі лійки, обсадженою деревами. Отже тут охороняються цінні водно-болотні комплекси в реліктових карстових лійках вершинного плато височини. Вони є рідкісним типом поверхневого озерного карсту в незвичних для нього гідрогеологічних умовах.
Територіальним сусідом озер Очеретяних є карстово-спелеологічна пам’ятка природи місцевого значення «Колишнє торфовище» площею 24.6 га, розташоване на сплощеній поверхні Хотинської височини безпосередньо біля північної околиці с. Ширівці. Займає велику реліктову карстову лійку поверхневого вилуговування вапняків сармату. Довжина депресії 0.6 км, глибина залежно від експозиції бортів 0.5-6.0 м. До середини 70-х років минулого століття заповнювалась багатошаровими різновіковими відкладами торфу, які були остаточно знищені у 1976 році – їх взяли на органічні добрива. Замість нього утворився такого ж розміру став. Водойма, як бачимо, є, та наукова й екологічна цінність втрачені назавжди.
Вкрай цікавими є невеликі карстові озера, об’єднані інтригуючою назвою Бездонні (Бездонки). Одне з них площею 3.4 га – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення – розміщене неподалік залізничної станції Стефанешти на Заставнівщині. Являє собою асиметричну лійку завдовжки 200 м і шириною 120 м. Озеро гідрологічно не обстежувалось. Характерним для нього є періодичне зникнення води через карстовий понор. Інша Бездонка тішить око на терені ландшафтного заказника «Совицькі болота». Її доля примхлива: до 1988 року вона живила водою річку Совицю-Веренчанську, але після проведення меліорації у долині сусідньої Совиці-Заставнівської почала активно поглинати решту річкового стоку першої, візуально ж супроводжує активний техногенний карст. Третя Бездонка прикрашає західну околицю Шипинців і ще не набула природоохоронного статусу.
Тенденція до зникнення озер
Комплексною пам’яткою природи місцевого значення є і Ржавинецьке болото площею 4.4 га в 1км північніше однойменного села. Займає днище плоскої карстової лійки діаметром 200-240 м з висотою бортів 0.5-5 м залежно від розміщення на макросхилі північної експозиції. Нині водне плесо в сухі періоди практично повністю зникає, залишаючи бар’єр водної і прибережно-водної рослинності, у складі якої переважають угруповання очерету, рогозу. Служить прихистком для багатьох птахів і земноводних.
Основною загрозою існування більшості озер такого типу є велика залежність від кліматичних змін, швидкої еволюції карстових галерей та непродуманої меліорації на суміжних землях. За нашими спостереженнями, лише на Заставнівщині за декілька останніх десятиліть зникло понад 40 карстових озер, а це незворотні зміни рослинного покриву та позбавлення життєвого простору істотної кількості залежних видів тварин.
Озера зсувного походження типові до місць масового поширення великих зсувів і вони є головним екологічним лихом Буковини. На них практично ніхто не звертав уваги, та це дарма. Вони є і на Хотинській, і на Чернівецькій височинах, і у підгір’ї. Там свої порядки і звичаї тваринного світу.
Гірське око – це буковинське диво
Окремо слід виділити унікальну гірську водойму – гідрологічну пам’ятку природи місцевого значення – озеро «Гірське око» площею 2.5 га. Розміщене в 1 км східніше с. Нижній Яловець на Путильщині у долині струмка. Має форму трикутника, максимальна ширина 70 м, глибина до 3-4 м, площа власне водної поверхні 0.6 га. Це буковинське диво, бо в горах природних озер дуже мало. Походження котловини спірне: тут присутні ознаки льодовикової морени, що підпрудила вузьку ущелину, але сама гребля складена корінними скельними відкладами. Отже можна звернутись по допомогу й до тектоніки, адже гірські складки й досі активно рухаються. Натомість, у цьому маленькому озері спокійно процвітають 114 видів водоростей, з яких 37 – були виявлені на території Українських Карпат вперше. Мале, але золоте.
Які висновки напрошуються, думаю, мудрий читач уже зрозумів. Саме так, доки це можливо, іншими словами, поки вони ще існують, треба провести довивчення й інвентаризацію озер природного походження. Нині цим кваліфіковано займаються фахівці з Чернівецького осередку Українського товариства охорони природи. Та потрібні час, транспорт і деяке фінансування. Але найперше треба визначити найбільш цінні об’єкти з огляду на необхідність збереження місцевих осередків-прихистків для видів дикої природи. Відповідно розробити і втілювати систему заходів щодо їхнього збереженню для нас, сущих, у тому числі, як це не звучить банально, і для майбутніх поколінь. Тому якщо хтось із читачів знає про інші цікаві озера Буковини, пишіть про них на електронну адресу редакції: versii.cv.ua
Віталій Коржик, еколог
