Прем’єра від облмуздрама: Бунт – це завжди трагедія

 

Добре відомий – і не лише чернівчанам – режисер Петро КОЛІСНИК після тривалої перерви знову дебютував у Чернівецькомуоблмуздрамі. Цього разу не лише як режисер, але й як автор інсценізації роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли як ясла повні?», яку під назвою «Трагедія бунту» Чернівецький академічний обласний музично-драматичний театр представив минулими вихідними, 26-27 січня. Ще один прем’єрний показ відбудеться в неділю 3 лютого.

У виставі на 2 з половиною години Петро Колісник разом зі своєю командою, як упевнено називає він своїх акторів, досліджує головну колізію роману: трагедію вольнолюбної людини, яка не змирилася з неволею, але не знайшла, як вирватися з неї. Трагедію людини, яка ніби й мала певні моральні засади, але переступає через них, шукаючи виходу з безвиході.Варто зауважити одразу, що Петрові Коліснику і як авторові інсценізації, і як постановнику, вдалося впоратися з великим прозовим матеріалом. Вистава вийшла хоча й не надто короткою за сучасними мірками, але водночас компактною й динамічною. 

Відкриття та дослідження для глядача починаються водночас з відкриттям завіси. На сцені – загорожа з жердин з умовною стелею у вигляді клітки з таких же жердин, усе це «приправлене» умовним-таки сіном (художник-постановник – заслужений діяч мистецтв Петро Магратій).І що далі рухається дійство, все більше розумієш: усе це – символ замкненого кола, в якому століттями перебувають українці.

Оригінальна музика, написана диригентом оркестру театру Володимиром Шнайдером, також вдало супроводжує виставу, наголошуючи на особливих моментах дії.

Вистава багатофігурна, але масовки у класичному розумінні немає. Кожний персонаж, починаючи від матері Чіпки (цю роль грають по черзі заслужені артистки Лариса Попенко та Діна Анепська) і до станового пристава (заслужений артист В’ячеслав Стаханов) має у цій сценічній абетці своє призначення, свою роль, яка водночас працює на головного героя, Чіпку.Не втримаюся й назву всіх решту: у 2-х складах грають заслужені артисти України М. Гоменюк, Б. Братко; актори: А. Циганок, А. Топорівський, О. Дадус, П. Мегера, Н. Кавулич, С. Винарчук, К. Юрковська, М. Тимку, К. Король, К. Зборлюкова, В. Барановський, Г. Руденко-Краєвський, Д. Леончик, В. Глазнєв, А. Козир, М. Романова, Л. Надкернична, Н. Губко, Ю. Рижкова, Б. Марко, Н. Гоменюк, М. Дадус, І. Кошман, В. Престаш, В. Приходько, О. Довгань.  

Коротка газетна рецензія не дає простору для аналізу кожного персонажу, зауважу лише, що кожний з них має свої, індивідуальні риси, але працює на загальний задум. Щодо масових сцен, зауважу, що вже на першому показі не помітила ні збоїв, ні «провисань».

Ще одна важлива деталь – реакція глядацького залу на виставу. От є такий вислів «затамувавши подих» – саме так можна схарактеризувати, як сприймалася ця важка в моральному розумінні вистава. Тож марно стверджувати, що нашомуглядачеві подавай лише комедію: нашому глядачеві треба давати високе мистецтво. І особливо приємно було, що в залі сиділо багато молоді.

І нарешті, до найтрагічнішого – головного героя. Особисто мені було надцікаво, яким буде Чіпка у виконанні Олексія Надкерничного, адже не всі з його акторських робіт сприймаються однозначно. Він і сам зауважує,що найбільше боявся повторитися. Але творча робота Олексія з режисером Колісником дозволила нам побачити людину, яка на початку мала звичайні людські прагнення, та найбільше хотіла Правди. Настільки хотіла, що у своєму намаганні добитися тієї Правди непомітила, як переступила межу до Кривди.Олексієві Надкерничному вдалося передати цей рух особистості від свого роду мрійника до розбійника. Він навіть зовнішньо змінюється, набуваючи до фіналу рис ніби хворої, випаленої з середини людини. Апофеоз цієї трагедії – у фінальній сцені, коли через зал і через сцену ведуть зв’язаних товаришів Чіпки і його самого. Ведуть крізь натовп односельців, які мовчки розступаються. Між в’язнями й односельцями тепер – пролита кров…

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *